Випуск 13 (2018)

Зміст

Повний номер

Назва статті: ГЕНДЕРНІ ВІДНОСИНИ В ЕКОНОМІЧНІЙ СФЕРІ УКРАЇНИ
Автор(и): Т. М. Ямненко, Ю. О. Количева
Сторінки: 7-11

Повний текст

Анотація

Проблема зайнятості та працевлаштування як у розвинутих країнах ЄС, так і в Україні, наразі є однією з найактуальніших. Серед найгостріших проблем у галузі зайнятості та ринку праці Міжнародна організація праці називає зокрема скорочення зайнятості, створення нових робочих місць та посилення тенденції тривалого безробіття. Зазначені проблеми зайнятості найбільше зачіпають жінок. Внаслідок процесів глобалізації дедалі більш загрозливих масштабів набувають неформальні трудові відносини, які знижують гарантії зайнятості і до яких схильні молоді працівники обох статей [1].
Стаття піднімає питання гендерного дисбалансу в економічному секторі України. В цьому контексті висвітлено роль гендерної рівності як основоположної складової політики демократизму, яка спрямована на надання громадянам рівних прав та можливостей незалежно від статі. Актуальність теми підтверджується чисельністю науковців, які заклали базу дослідження гендерних відносин в соціально-економічній сфері. У праці розкрито проблеми нерівності в отриманні керівних посад та оплаті праці, проаналізовано дані Євростату, Всесвітнього економічного форуму, Державної служби статистики, Державної служби зайнятості щодо наявної демографічної ситуації, кількості безробітних та працевлаштованих громадян, доступу жінок до ринку праці та економічних можливостей останніх. На основі цих даних зроблено висновки стосовно сучасного стану забезпечення гендерної рівності в Україні. У дослідженні порівнюються показники рівня безробіття серед українських жінок та чоловіків в кількісному та відсотковому видах. У статті вказані нормативно-правові акти європейського та національного законодавства, які мають функцію регулювання гендерних відносин у суспільстві загалом, та економічному секторі, зокрема. Проаналізовано причини гендерних розривів в оплаті праці чоловіків і жінок, а також вказані типи професій і посад, до яких традиційно відносять представників обох статей. Запропоновано методи подолання гендерної нерівності та заходи для ефективного розвитку ринку праці України шляхом реалізації гендерної чутливої політики у всіх сферах суспільного життя.
Ключові слова: гендерна рівність, гендерна зайнятість, ринок праці, оплата праці, заробітна плата, безробіття, гендерний дисбаланс.

Список посилань

1. Политика в сфере занятости в целях устойчивого восстановления и развития Доклад VI – Международная конференция труда [Електронний ресурс] / Международное бюро труда // Международная конференция труда, 103-я сессия. – 2014. – Режим доступу до ресурсу: https://www.ilo.org/wcmsp5/groups/public/—ed_norm/—relconf/documents/meetingdocument/wcms_240148.pdf.
2. Gender pay gap statistics [Електронний ресурс] / Eurostat Statistics Explained. – 2018. – Режим доступу до ресурсу: https://ec.europa.eu/eurostat/statistics-explained/index.php/Gender_pay_gap_statistics#Gender_pay_gap_levels.
3. The Global Gender Gap Report [Електронний ресурс] / World Economic Forum. – 2017. – Режим доступу до ресурсу: https://www.weforum.org/reports/the-global-gender-gap-report-2017.
4. Дані Державної служби статистики України [Електронний ресурс]: – 2018 – Режим доступу до ресурсу: http://www.ukrstat.gov.ua.
5. Дані Державної служби зайнятості [Електронний ресурс]: – 2018 – Режим доступу до ресурсу: https://www.dcz.gov.ua/.
6. Гендерна рівність і розвиток: погляд у контексті європейської стратегії України. – К.: Заповіт, 2016. – 244 c.
7. World Bank Open Data [Електронний ресурс] / The World Bank. – 2017. – Режим доступу до ресурсу: https://data.worldbank.org/.
8. В. В. Сичова, Н. Ю. Абакумова, О. А. Корженко Гендерні особливості зайнятості молоді на ринку праці м. Харкова в 2014-2015 рр. (за даними Харківського міського центру зайнятості) / Теорія та практика державного управління. – Вип. 2 (49) – C.1-8.

Назва статті: ДО ПИТАННЯ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО СТАТУСУ ДЕРЖАВНОГО РЕЄСТРАТОРА ПРАВ НА НЕРУХОМЕ МАЙНО
Автор(и): Д. Д. Iваненко, O. A. Koваль
Сторінки: 12-17

Повний текст

Анотація

Стаття присвячена адміністративно-правовим засадам діяльності державного реєстратора. Визначено основне коло нормативно-правових актів що врегульовують питання освітньо-кваліфікаційних вимог, процедуру призначення на посаду, порядок здійснення передбачених законодавством повноважень державним реєстратором. Встановлено, що на практиці існує широке коло суб’єктів уповноважених приймати рішення щодо внесення реєстраційних записів до Державного реєстру речових правна нерухоме майно, ніж передбачено нормами ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (державний реєстратор Центру надання адміністративних послуг, державний реєстратор акредитованого суб’єкта, державний реєстратор при Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації при Головному територіальному управлінні юстиції, нотаріус, державний виконавець, приватний виконавець, Комісія з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації). З’ясовано, що державні реєстратори призначаються на посаду відповідно до норм спеціалізованого законодавства. Такі реєстратори займають різні за публічно-правовою природою посади.
Матеріальне та фінансове забезпечення діяльності реєстраторів здійснюється різними публічними та приватними фінансовими фондами. Територіальна компетенція державних реєстраторів поширюється на визначені законодавством округи. Встановлено, що на теперішній час назва та зміст поняття «державний реєстратор» потребує перегляду. Тому, існує нагальна потреба фундаментального правового дослідження адміністративно-правового статусу реєстратора прав у сфері нерухомого майна.
Ключові слова: державний виконавець, державний реєстратор, державна реєстрація речових прав, Комісія з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації,нерухоме майно, нотаріус, приватний виконавець.

Список посилань

1. Департамент державної реєстрації. Склад Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації [Електронний ресурс]. – Режим доступу: /http://ddr.minjust.gov.ua/uk/a32240461519aea79dc5227b3abd866b/sklad_komisiyi.
2. Єдиний реєстр приватних виконавців України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://erpv.minjust.gov.ua.
3. Комісія з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://goo.gl/mUXE5S.
4. Про виконавче провадження: Закон України від 02.06.2016 № 1404-VIII [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1404-19/paran54#n54.5. Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень: Закон України від 01.07.2004 № 1952-IV [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1952-15.
6. Про державну службу: Закон України від 10.12.2015 р. № 889-VIII [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/889-19.
7. Про діяльність Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації та Комісії з питань акредитації суб’єктів державної реєстрації та моніторингу відповідності таких суб’єктів вимогам акредитації: наказ Мін’юсту від 12.01.2016 № 37/5 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0042-16#n21. 8. Про затвердження Порядку акредитації суб’єктів державної реєстрації та моніторингу відповідності таких суб’єктів вимогам акредитації від 25 грудня 2015 р. № 1130: постанова КМУ [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1130-2015-%D0%BF.
9. Про затвердження Порядку видачі свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю: наказ Мін’юсту від 11.07.2012 № 1043/5 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z1170-12.
10. Про затвердження Порядку здійснення контролю у сфері державної реєстрації: постанова КМУ від 21.12.2016 № 990 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/990-2016-%D0%BF.
11. Про затвердження Порядку проведення конкурсу на зайняття посад державної служби: постанова КМУ від 25.03.2016 № 246 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/246-2016-%D0%BF/paran10#n10.
12. Про затвердження Порядку формування і ведення Єдиного реєстру приватних виконавців України: наказ Мін’юсту від 05.08.2016 № 2431/5 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z1125-16.
13. Про затвердження Спеціальних вимог до рівня професійної компетентності державних виконавців та керівників органів державної виконавчої служби: наказ Мін’юсту від 21.10.2016 № 3005/5 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1441-16.
14. Про нотаріат: Закон України від 02.09.1993 р. № 3425-XII [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/3425-12.
15. Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів: Закон України від 02.06.2016 № 1403-VIII [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1403-19.
16. Про очищення влади: Закон України від 16.09.2014 № 1682-VII [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1682-18
17. Про службу в органах місцевого самоврядування: Закон України від 07.06.2001 № 2493-III [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2493-14/parao88#o88.

Назва статті: ОСОБЛИВОСТІ РЕЄСТРАЦІЇ ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ В УКРАЇНІ
Автор(и): O. Г. Стрельченкo
Сторінки: 18-23

Повний текст

Aнотація

У запропонованій статті здійсненна особливість реєстрації обігу лікарських засобів в Україні. З метою удосконалення детермінанти «реєстрація лікарських засобів» автором сформульовано такі категорії як «реєстрація», «державна реєстрація» та «реєстрація лікарських засобів» як нормативно-правовий порядок діяльності органів публічної адміністрації (посадових осіб), змістом якої є вчинення реєстраційних дій щодо впровадження лікарського засобу, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру, з метою державного обліку та контролю за законодавчо-визнаним лікарським засобом, із видачею відповідного офіційного свідоцтва про безпосередню державну реєстрацію цього засобу. Визначено, що державна реєстрація лікарських засобів здійснюється Міністерством охорони здоров’я України на підставі заяви та результатів експертизи реєстраційних матеріалів на такий засіб, проведеної Державним експертним центром Міністерства охорони здоров’я України у визначеному Міністерством охорони здоров’я України порядку. У разі коли лікарський засіб зареєстрований Європейським агентством з лікарських засобів, державна реєстрація оригінального лікарського засобу здійснюється без проведення зазначеної експертизи на підставі заяви, реєстраційних матеріалів, у тому числі звіту з оцінки реєстраційного досьє зазначеного Агентства, і висновку Центру щодо відповідності інструкції про застосування та методів контролю якості лікарського засобу реєстраційним матеріалам. Перевірка такої відповідності проводиться у визначеному Міністерством охорони здоров’я України порядку. Сформоване авторську детермінанту «реєстрація лікарських засобів» як нормативно-правовий порядок діяльності органів публічної адміністрації (посадових осіб), змістом якої є вчинення реєстраційних дій щодо впровадження лікарського засобу, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру, з метою державного обліку та контролю за законодавчо-визнаним лікарським засобом, із видачею відповідного офіційного свідоцтва про безпосередню державну реєстрацію цього засобу.
Ключові слова: лікарські засоби, реєстрація, державна реєстрація, експертиза, державний облік, контроль, експертиза, Єдиний державний реєстр, Державний експертний центр, Міністерство охорони здоров’я України.

Список посилань

1. Кусайкіна Н. Д. Сучасний тлумачний словник української мови [Електронний ресурс] / Н. Д. Кусайкіна, Ю. С. Цибульник. – Режим доступу : http://www.twirpx.com/file/157372/.
2. Козлов Ю. М. Административное право : учебник / Ю. М. Козлов, Д. М. Овсянко, Л. Л. Попов ; под ред. Л. Л. Попова. — М. : Юристъ, 2002. — С. 402.
3. Лазарев И. М. Административные процедуры в сфере взаимоотношений граждан и их организаций с органами исполнительной власти в Российской Федерации: автореф. дисс. канд. юрид. наук / И. М. Лазарев. – М., 2002. – 20 с.
4. Щербина В.С. Господарське право України: навч. посібник / В.С. Щербина. – К.: Юрінком Інтер 2001. – 384 с.
5. Лихачов С.В. Дозвільне провадження в адміністративному процесі: автореф. дис. канд. юрид. наук / С.В. Лихачов. – Х, 2001.- 20 с.                                                                                             6. Великий енциклопедичний юридичний словник / за редакцією акад. НАН України Ю.С. Шемшученка. – К. : ТОВ «Вид-во «Юридична думка», 2007. – 992 с.
7. Правознавство : словник термінів : навч. посіб. / [за ред. В. Г. Гончаренка]. – К. : Юрисконсульт, КНТ, 2007. – 636 с.
8. Державна реєстрація податкової застави. Вісник. Офіційно про податки. 10 липня 2015.№ 26.
9. Марков В. І. Створення та реєстрація суб’єктів підприємництва недержавного сектору економіки : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.04 «Господарське право. Господарсько-процесуальне право» / В. І. Марков. – Донецьк, 2004. – 20 с.
10. Попондопуло В.Ф. Правовой режим предпринимательства / В.Ф.Попондопуло. – Санкт- Петербург: Изд-во Санкт-Петербургского университета, 1994. – 208 с.
11. Саниахметова Н.А. Юридический справочник предпринимателя / Н. А. Саниахметова. – изд. седьмое, перераб. и доп. – Х.: ООО «Одиссей», 2005. – 992 с.
12. Хозяйственное право: учебник / Под ред. Мамутова В.К. – К.: Юринком Интер, 2002. – 912 с.
13. Про затвердження Порядку проведення експертизи реєстраційних матеріалів на лікарські засоби, що подаються на державну реєстрацію (перереєстрацію), а також експертизи матеріалів про внесення змін до реєстраційних матеріалів протягом дії реєстраційного посвідчення» : Наказ Міністерства охорони здоров’я України від 26.08.2005 №426 http://old.moz.gov.ua/ua/portal/dn_20050826_426.html.                                                                  14. Про державну реєстрацію (перереєстрацію) лікарських засобів та внесення змін до реєстраційних матеріалів : Наказ Міністерства охорони здоров’я України від 22 трав. 2013 р. № 426 http://old.moz.gov.ua/ua/portal.
15. Про державну реєстрацію (перереєстрацію) лікарських засобів та внесення змін до реєстраційних матеріалів : Наказ Міністерства охорони здоров’я України від 07.03.2013 №190 http://old.moz.gov.ua/ua/portal.
16. Про державну реєстрацію (перереєстрацію) лікарських засобів (медичних імунобіологічних препаратів) та внесення змін до реєстраційних матеріалів : Наказ Міністерства охорони здоров’я України від 17.11.2017 № 1426 http://old.moz.gov.ua/ua/portal.
17. Про державну реєстрацію (перереєстрацію) лікарських засобів (медичних імунобіологічних препаратів) та внесення змін до реєстраційних матеріалів : Наказ Міністерства охорони здоров’я України від 21.11.2017 № 1470 http://old.moz.gov.ua/ua/portal.
18. Про державну реєстрацію лікарського засобу : Наказ Міністерства охорони здоров’я України від 4 серпня 2017 р. № 898 http://old.moz.gov.ua/ua/portal.
19. Про державну реєстрацію лікарського засобу : Наказ Міністерства охорони здоров’я України від 21.11.2017 № 1469 http://old.moz.gov.ua/ua/portal/?title=%F0%E5%BA%F1%F2%F0%E0%F6.

Назва статті: ПРОБЛЕМНІ АСПЕКТИ УЧАСТІ ЕКСПЕРТА В ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ
Автор(и): В. С. Шапіро
Сторінки: 24-28

Повний текст

Aнотація

В статті досліджено проблемні аспекти участі експерта в цивільному процесі. Зокрема, в статті проаналізовано особливості розмежування правового становища експерта і правового становища спеціаліста, оскільки дані учасники цивільного процесу мають як спільні, так і відмінні ознаки. В контексті розмежування правового статусу судового експерта та спеціаліста в цивільному процесі, у статті визначено, що судовий експерт – це особа, яка має необхідні знання у формі вищої освіти і має право на проведення конкретної судової експертизи, висновок щодо якої є самостійним джерелом доказів, у той час як спеціаліст – це особа, яка за допомогою своїх знань і вмінь допомагає суду в проведенні окремих дій, спрямованих на виявлення, вилучення і закріплення доказів. Саме, в цьому і полягає ключова відмінність між цими суб’єктами цивільного процесу.
Окрім зазначеного, відмінності у правовому статусі експерта і спеціаліста у цивільному процесі полягають у тому, що як експерт може залучатися особа, яка відповідає вимогам, встановленим Законом України «Про судову експертизу», і внесена до Державного реєстру атестованих судових експертів, у той час, коли спеціалісту достатньо володіти спеціальними знаннями та навичками застосування технічних засобів. Також експерт повинен провести повне дослідження і дати обґрунтований та об’єктивний письмовий висновок на задані йому питання, а у разі необхідності – роз’яснити його, а спеціаліст зобов’язаний відповідати на задані судом питання, давати усні консультації та письмові роз’яснення, звертати увагу суду на характерні обставини чи особливості доказів, у разі потреби надавати суду технічну допомогу.
Також у статті розглянуто особливості відповідальності експерта, яка полягає у тому, що за завідомо неправдивий висновок чи відмову в ненаданні висновку, експерт підлягає кримінальній відповідальності за статтями 384-385 КК України. В свою чергу, за невиконання інших обов’язків експерт несе відповідальність, встановлену законом. Це може бути, як цивільно-правова, так і дисциплінарна відповідальність.
В статті приділено увагу особливостям дослідження в судовому засіданні висновку експерта в контексті статті 189 ЦПК, що має важливе практичне значення, оскільки тільки експертові відомі специфічні моменти, які він з’ясував під час дослідження, і тільки він може правильно їх розтлумачити і пояснити, оскільки не всі важливі моменти міг викласти у своєму експертному висновку, або викласти не так конкретно чи зрозуміло, як він це ще може пояснити усно.
Ключові слова: аспекти, експерт, цивільний процес, правове становище, учасники цивільного процесу,відповідальність, судове засідання.

Список посилань

1. Горбатенко Д. С. Відмінність у процесуальному становищі спеціаліста та експерта в цивільному процесі [Електронний ресурс] / Д. С. Горбатенко. – Режим доступу : http://essuir.sumdu.edu.ua/bitstream/123456789/24288/1/5.pdf.
2. Цивільний процесуальний кодекс України від 18.03.2004 р., № 1618-IV [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15.
3. Про судову експертизу : Закон України від 25.02.1994 р., 4038-XII [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4038-12.                                                        4. Васильєва-Шаламова Ж. В. Судова експертиза в цивільному процесі : дис. … канд. юрид. наук / Ж. В. Васильєва-Шаламова. – К., 2009 – 244 с.
5. Абрамов С. Н. Советский гражданский процесс: учеб. / С. Н Абрамов. – М. : Госюриздат, 1952. – 420 с.
6. Цивільний процесуальний кодекс України : Науково-практичний коментар. – Харків: Видавець СПД ФО Вапнярчук Н.М., 2007. – 576 с.
7. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 р., № 2341-III [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14.
8. Бичкова С. С. Експертиза в цивільному процесі України : дис. … канд. юрид. наук / С. С. Бичкова ; Ін-т держ. і права ім. В. М. Корецького НАН України. – К., 2003. – 194 c.
9. Кравченко А. В. Проблемні питання участі експерта в цивільному судочинстві / А. В. Кравченко, І. І. Зеленкова // Адвокат. – 2011. – № 12. – С. 43–45.
10. Цивільний процес України : підручник / [Білоусов Ю. В. та ін.]; за заг. ред. д-ра юрид. наук, доц. М. М. Ясинка. – К. : Правова єдність : Алерта, 2014. – 743 с.

Назва статті: ПРАВОВЕ СТАНОВИЩЕ ЕКСПЕРТА З ПИТАНЬ ПРАВА В ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ
Автор(и): С. В. Щербак, Б. Б. Сергієнко
Сторінки: 29-32

Повний текст

Aнотація

Новелізація окремих інститутів цивільного процесуального права зумовлює їх осмислення та вивчення з метою правильного застосування у судовій практиці. На відміну від попередньої, редакція ЦПК України, яка взагалі не містила норм щодо науково-правового висновку експерта, чинним ЦПК України передбачені положення щодо участі в цивільному судочинстві експерта з питань права, а також складання ним правового висновку.
У статті розглянуто правовий статус експерта з питань права, як учасника судового процесу згідно до нових норм Цивільного процесуального кодексу України.
З наукової точки зору проаналізовано «спірну» ефективність та доцільність даного інституту, оскільки, з одного боку, діяльність експерта з питань права спрощує механізм застосування положень іноземного законодавства та міжнародної судової практики ,а з іншого боку, суперечить принципу «jus novit curia» (суд знає право).
В ході детального вивчення даної теми виявлено недосконалість інституту експерта з питань права в цивільному судочинстві. Спостерігається певне змішування та відсутність чіткого розмежування норм Цивільного процесуального кодексу України щодо експерта та експерта з питань права. В даному контексті , не врегульовано питання щодо можливості застосування судом загальних норм, що регулюють участь експерта в цивільному процесі до врегулювання участі експерта з питань права.
Особливу увагу в дослідженні приділено законодавчим прогалинам у вимогах до експерта з питань права, а саме відсутності норм, які б давали чіткі відповіді на питання щодо визнаності фахівця у галузі права. Зокрема, які умови визнання особи, як фахівця у галузі права, а також хто визнає особу, як фахівця в галузі права. Для врегулювання даного питання, внесено пропозицію створити Єдиний реєстр експертів з питань права, наведено приклади можливих критеріїв визначеності як фахівця в галузі права.
Також в ході дослідження виявлено правову колізію щодо визнання висновку експерта, як доказу, з аналізу норм ЦПК України та Закону України «Про міжнародне приватне право».
Ключові слова: експерт з питань права, висновок експерта з питань права, правове становище, наукова експертиза, судова експертиза, цивільний процес.

Список посилань

1. Камара О., Кушерець Д. «Експерт із питань права в судовому процесі: новели законодавства україни» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://pgp-journal.kiev.ua/archive/2017/10/7.pdf.
2. Зозуля О. Експерт з питань права: проблема процесуального статусу [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ukrainepravo.com/scientific-thought/legal_analyst/ekspert-z-pitan-prava-problema-protsesualnogo-statusu/.

Назва статті: ПРАВОВИЙ СТАТУС ДП «ВУГІЛЛЯ УКРАЇНИ» У КОНТЕКСТІ ГАРМОНІЗАЦІЇ ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ З ПРАВОМ ЄС В РАМКАХ УГОДИ ПРО АСОЦІАЦІЮ
Автор(и): С. M. Грудницька, Л. Д. Руденко
Сторінки: 33-36

Повний текст

Aнотація

Фактична окупація Російською Федерацією окремих регіонів Донецької та Луганської областей, підписання Угоди про асоціацію з ЄС підняли на новий рівень питання реформування вугледобувної галузі України. Однією з центральних проблем у контексті реалізації реформ є визначення доцільності існування Державного підприємства «Вугілля України».
У статті досліджено доцільність подальшого функціонування ДП «Вугілля України». Зазначено, що у вугільній галузі України відсутні ринкові механізми ціноутворення. Вказано, що в секторі видобування енергетичного вугілля переважають шахти, які повністю або у переважній більшості перебувають у державній власності. Ринок енергетичного вугілля в значній мірі контролюється державою. Міністерство економіки та вугільної промисловості приймає рішення щодо роботи шахт державної форми власності, виходячи з власних показників видобутку. Визначено, що доцільність збереження вугледобувної галузі в Україні залежить від вирішення двох проблем: збільшення коефіцієнту корисної дії від вугільної генерації; зменшення рівні викидів парникових газів. Вирішення першої проблеми потребує зміни застарілого та зношеного обладнання у секторі генерації та ліквідації збиткових шахт.
Запропоновано механізм лібералізації вугільного ринку передбачає: корпоративну реструктуризацію всіх вугільних шахт, які перебувають у державній власності; надання всім вугледобувним компаніям свободи у виборі покупців та у постачанні вугілля до енергогенеруючих компаній на підставі двосторонніх контрактів; ліквідацію ДП «Вугілля України» та торговельної компанії «Вугілля України»; ренатурацію закритих шахт; здійснення виплат по звільненню для шахтарів, які підлягають скороченню у зв’язку з ліквідацією збиткових шахт.
Ключові слова: державне підприємство, вугільна галузь, вугледобувна компанія, державна форма власності, реструктуризація, ренатурація.

Список посилань

1.Перспективи розвитку сектору енергетичного вугілля в Україні– настав час для реформи. Інститут економічних досліджень та політичних консультацій. Німецька консультативна група Серія консультативних робіт [PP/09/2009]. URL: http://www.beratergruppe-ukraine.de/download/Beraterpapiere/2009/PP_09_2009_ukr.pdf.
2. «Справжня ціна вугілля в умовах війни на Донбасі: погляд крізь призму прав людини» / Д. Казанський, А. Некрасова, О. Савицький, Ю. Павлов, П. Мірнов, С. Тарабанова, Г. Янова ; за заг. ред. А. Некрасової та В. Щербаченка // ГО «Східноукраїнський центр громадських ініціатив». –Київ: видавництво ТВ «АРТ книга», 2017. – 140 с. URL: https://ua.boell.org/sites/default/files/real_price_of_coal_in_war_time_donbas.pdf.
3. Постановою Господарського суду міста Києва від 17.05.2017 року у справі № 910/12918/15. URL: http://reyestr.court.gov.ua.

Назва статті: ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СУБ’ЄКТІВ БЕЗГОТІВКОВИХ РОЗРАХУНКІВ
Автор(и): Д. O. Солдаткіна
Сторінки: 37-43

Повний текст

Анотація

Стаття присвячена дослідженню питань правового регулювання суб’єктного складу відносин, що складаються в сфері безготівкових розрахунків. Автором визначено основних учасників безготівкових розрахунків, проведено аналіз законодавства, що визначає їх правовий статус.
Відповідно до норм чинного законодавства, а саме норм цивільного та фінансового законодавства, пропонується уточнення складу учасників безготівкових розрахунків, визначаються особливості їх участі у здійснення розрахунків шляхом застосування форм безготівкових розрахунків, таких як акредитив, переказ, чекові розрахунки та інші.
Автором зазначено, що обов’язковий суб’єктний склад правовідносин, якими опосередковується безготівковий обіг, випливає із легального визначення безготівкових розрахунків: перерахування певної суми коштів з рахунків платників на рахунки отримувачів коштів, а також перерахування банками за дорученням підприємств і фізичних осіб коштів, унесених ними готівкою в касу банку, на рахунки отримувачів коштів. Ці розрахунки проводяться банком на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді. Класифікуючою ознакою безготівкових розрахунків є участь банку як фінансового посередника. На відміну від готівкових розрахунків між суб’єктами господарських чи цивільних майнових правовідносин, де рух грошових коштів відбувається прямо між платником та отримувачем, безготівкові розрахунки проводяться за посередництва банку. Контролюючим суб’єктом безготівкових розрахунків відповідно до ст. 40 Закону «Про Національний банк України» є Національний банк України: встановлює правила, форми і стандарти розрахунків банків та інших юридичних і фізичних осіб в економічному обігу України із застосуванням як паперових, так і електронних документів та готівки, координує організацію розрахунків, дає дозволи на здійснення клірингових операцій та розрахунків за допомогою електронних документів. Національний банк забезпечує здійснення міжбанківських розрахунків через свої установи, дає дозвіл на проведення міжбанківських розрахунків через прямі кореспондентські відносини комерційних банків та через їх власні розрахункові системи.
Ключові слова: безготівкові розрахунки, банк, клієнт банку, правове регулювання, фінансове законодавство.

Список посилань

1. Фінансове право України: навч. посібник за вимогами кредитно – модульної системи організації навч. процесу / Л. К. Воронова; [та ін.]; за ред.: Л. К. Воронова. – Київ : Правова єдність, 2009. – 393 с.
2. Офіційне Інтернет-представництво НБУ URL: https://bank.gov.ua/control/uk/index
3. Назаренко В. О. Роль Національного банку України в організації та функціонуванні платіжних систем// // Реформування правової системи в контексті євроінтеграційних процесів: матеріали ІІ Міжнародної науково-практичної конференції: у 2-х ч. (м. Суми, 18–19 травня 2018 р.) / ред.кол.: проф. А.М. Куліш, О.М. Рєзнік. – Суми: Сумський державний університет, 2018. – Ч.2. – С.90: https://essuir.sumdu.edu.ua/bitstream/123456789/67567/1/naukov_%20konf_2.pdf#page=90.

Назва статті: ОСОБЛИВОСТІ ВПРОВАДЖЕННЯ ТРУДОВОГО КОПЛАЄНСУ В УКРАЇНІ
Автор(и): O. I. Kисельова, С. A. Неверова
Сторінки: 44-47

Повний текст

Aнотація

Сьогодні Україна стрімко інтегрує до Європейського Союзу і стає зрозумілим, що національне законодавство повинно змінюватися під стандарти Європи. Поняття трудового комплаєнсу є дуже розповсюдженим закордоном, проте для України це питання ще досі не розкрито. Тому актуальним питанням є дослідження та впровадження цього механізму контролю якісно та швидко, оскільки саме дотримання трудового законодавства є основою для його виконання у інших сферах.
У статті розглядаються особливості впровадження системи трудового комплаєнса як системи заходів щодо забезпечення відповідності діяльності роботодавця і інших суб’єктів трудового права чинному трудовому законодавству і іншим нормативно-правовим актам, що містять норми трудового права. Трудовий комплаєнс виступає як спосіб попередження порушень трудових прав. Система трудового комплаєнса, досліджена в цій статті, включає механізми внутрішнього трудового контролю (обов’язковий і добровільний). В статті вказується на необхідність створення закону України про трудовий комплаєнс, який би включав у себе визначення трудового комплаєнсу, мету запровадження комплаєнс-контролю на підприємстві, основні завдання та принципи функціонування, структуру і склад служби комплаєнсу на зовнішньому та внутрішньому рівні, права та обов’язки спеціалістів питань з комплаєнсу, гарантії діяльності та відповідальність спеціалістів з питань комплаєнсу. Наголошується на доцільності запровадження в організаціях, підприємствах та установах відділу з комплаєнс-контролю, який буде контролювати суб’єкта на всіх рівнях та створення посади спеціаліста з комплаєнсу, як особи, що здійснює свою діяльність відповідно до встановленої комплаєнс-програми. Цей захід не тільки спростить існування організацій та підприємств, а й значно покращить рівень трудового права. Відтак, вбачається, що тема запровадження трудового комплаєнсу на підприємствах та установах є дуже актуальною.
Ключові слова: комплаєнс-контроль, трудові відносини, трудовий контроль, принципи, інтеграція, Україна.

Список посилань

1. Информационное сообщение о сущности комплаенс/ URL: hppt://www.wikipedia.ru/.
2. Овсюк Н. В. Комплаєнс-контроль у сфері трудових правовідносин. Миколаївський національний університет імені В.О. Сухомлинського. Випуск № 24. 2018. – с. 662-667.
3. Романчик Т. В. Місце комплаєнс у забезпеченні економічної безпеки підприємства [Електронний ресурс] / Т. В. Романчик // Актуальні питання організації та управління діяльністю підприємств у сучасних умовах господарювання : зб. тез доп. 7-ї наук.-практ. конф., 29 листопада 2017 р., м. Харків : електрон. вид. – [Харків : НАНГУ, 2017]. – С. 152-154.

Назва статті: ПРАВОВІ ОСНОВИ ЗАБЕЗПЕЧЕНЯ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ
Автор(и): Ю. В. Гаруст, I. В. Kaріх, O. M. Виходцева
Сторінки: 48-54

Повний текст

Aнотація

В статті проводиться теоретичне дослідження поняття «економічна безпека». Здійснюється аналіз юридичної літератури з даної тематики. Зазначається, що на даний час законодавчого визначення поняття «економічна безпека» немає. Визначено суб’єкти, об’єкти та завдання економічної безпеки в системі її правового забезпечення. Теоретичною базою дослідження стали сучасні наукові підходи до систематизації нормативно-правових актів, що регламентують забезпечення економічної безпеки держави. В статті зазначається, що правовою основою забезпечення економічної безпеки держави є сукупність нормативно-правових актів, які мають встановлювати та регулювати відносини між усіма суб’єктами забезпечення економічної безпеки. Проаналізовано нормативно-правове регулювання діяльності державних суб’єктів в сфері забезпечення економічної безпеки держави. Встановлено, що систему нормативно-правових актів, що регламентують забезпечення економічної безпеки та визначають правовий статус органів державної влади, як суб’єктів її забезпечення, складають: Конституція України, Концепція забезпечення національної безпеки у фінансовій сфері, Стратегія національної безпеки України, закони України та інші нормативно-правові акти у сфері регулювання відносин з забезпечення економічної безпеки держави. Аналіз наукової літератури дозволив встановити, що в нормативно-правових актах не передбачається надання державним органам спеціальних повноважень в системі забезпечення економічної безпеки держави, що свідчить про недосконалість процесу захисту економічних інтересів держави. Визначено, що правове забезпечення економічної безпеки держави не є досконалим й знаходиться в стані трансформації. Зроблено висновок, що в Україні існує необхідність розроблення спеціального правового інструментарію та прийняття відповідного нормативно-правового акту щодо забезпечення економічної безпеки, що стало б надійною основою подальшого розвитку України.
Ключові слова: економічна безпека, забезпечення економічної безпеки держави, нормативно-правове регулювання, нормативно-правовий акт.

Список посилань

1. Єрмошенко М.М. Фінансова складова економічної безпеки: держава і підприємство : наук. моногр. / Микола Миколайович Єрмошенко, Кіра Сергіївна Горячева. – К. : Національна академія управління, 2010. – 232 с. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://nam.kiev.ua/files/publications/978-966-8406-52-2-monog.pdf.
2. Економічна безпека держави: сутність та напрями формування : монографія / Л. С. Шевченко, О. А. Гриценко, С. М. Макуха та ін. / за ред. д-ра екон. наук, проф. Л. С. Шевченко. — Х.: Право, 2009. — 312 с.[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://library.nlu.edu.ua/POLN_TEXT/MONOGRAFII_2010/Shevchenko_2009.pdf.
3. Сак Т.В.Економічна безпека України: поняття, структура, основні тенденції.[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://esnuir.eenu.edu.ua/bitstream/123456789/3155/3/sak.pdf.
4. Мандзіновська Х. О. Економічна безпека держави: сутність, складові елементи і проблеми забезпечення. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://nz.uad.lviv.ua/static/media/2-53/19.pdf.
5. Лекарь С.І. Нормативно-правове забезпечення діяльності органів державної влади як суб’єктів економічної безпеки. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://pb.univd.edu.ua/?controller=service&action=download&download=21312.
6. Конституція України: Закон України від 28.06.1996 р. № 254к/96-ВР Верховна Рада України.. [Електронний ресурс].-Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80/page2.
7. Закон України Про Раду національної безпеки і оборони України. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/183/98-%D0%B2%D1%80.
8. Положення про Апарат Ради національної безпеки і оборони України. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.rnbo.gov.ua/content/aparat.html.
9. Закон України про національну безпеку України. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2469-19.
10. Ортинський В. Аналіз нормативно-правової основи забезпечення економічної безпеки. [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://science.lpnu.ua/sites/default/files/journal-paper/2017/aug/5623/vnulpurn20168553.pdf.
11. Стратегія національної безпеки України.[Електронний ресурс]. – Режим доступу :http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/287/2015.
12. Стратегія сталого розвитку “Україна – 2020”.[Електронний ресурс]. – Режим http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/5/2015.
13. Про схвалення Концепції забезпечення національної безпеки у фінансовій сфері.[Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/569-2012-%D1%80.
14. Положення про Міністерство економічного розвитку і торгівлі України.[Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/459-2014-%D0%BF.
15. Методичні рекомендації щодо розрахунку рівня економічної безпеки України» (Наказ Мінекономрозвитку України від 29.10.2013 № 1277) [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://www.me.gov.ua/Documents/Download?id=cf1a6236-2e54-49b5-9d46-894a4bcdf481.

Назва статті: ПРАВОВІ ЗАСАДИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ДЕРЖАВНОЇ РЕГУЛЯТОРНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ ЯК СУБ’ЄКТА УПРАВЛІННЯ НАЦІОНАЛЬНОЮ ФІНАНСОВОЮ СИСТЕМОЮ
Автор(и): T. A. Koбзєва, A. В. Maзуров
Сторінки: 55-59

Повний текст

Aнотація

Стаття присвячена питанню визначення й дослідження правових засад функціонування органів Державної регуляторної служби України як суб’єктів управління національною фінансовою системою.
Наголошується на необхідності з’ясування й змістовного вивчення правових основ діяльності органів ДРС для з’ясування ролі суб’єкту у певній сфері правовідносин, визначення особливостей і мети його діяльності, окреслення спектру завдань, принципів, на яких базуватиметься його робота. Уточнюється, що це сприятиме виявленню існуючих недоліків у вітчизняному правовому полі.
Досліджується лексичне значення поняття «правові основи», в тому числі й термінів «право» та «основа». Наголошується на тому, що «правові основи» формують фундамент для діяльності будь-якого органу.
Розглядається ряд класифікацій, які диференціюють існуючі правові норми за спеціальними критеріями. Наголошується на необхідності обрання за базову одну з їх числа.
Виокремлюється низка спеціальних юридичних актів, які, безпосередньо формують правову основу для діяльності органів Державної регуляторної служби України. Виділяються ключові положення, визначається засади, базові принципи й порядок здійснення ДРС України контрольних і наглядових заходів за діяльністю суб’єктів господарювання, дій щодо ліцензування й надання спеціальних дозволів на здійснення відповідних видів господарської діяльності. Встановлюється вичерпний перелік прав і обов’язків органу та його посадових осіб, а також передбачена відповідальність сторін під час здійснення всіх видів діяльності.
Деталізується ряд аспектів діяльності територіальних органів ДРС України. Наводяться конкретні приклади зі вжиття заходів, спрямованих також на здійснення опосередкованого впливу на окремі ланки й сфери фінансової системи.
Ключові слова: органи Державної регуляторної служби України, правові основи, законодавство, фінансова система, регуляторна політика, територіальні органи ДРС.

Список посилань

1. Академічний тлумачний словник української мови. URL: http://sum.in.ua/s/osnova.
2. Сухонос В. В. Теорія держави і права: підручник : Університетська книга, 2014. 544 с.
3. Матузов Н. И. Теория государства и права: учебник : Юристъ, 2004. 245 с.
4. Назаров В. В. Кримінальний процес України: навчальний посібник, вид. 2-ге, доп. і переробл : К.: Атіка, 2007. 584 с.
5. Муравйов К. В. Адміністративно-правове забезпечення реалізації державної політики у сфері виконання кримінальних покарань: автореф. дис. … д.-р. юрид. наук : 12.00.07. Київ, 2017. 36 с.
6. Конституція України : Закон від 28.06.1996 № 254к/96-ВР. Дата оновлення: 30.09.2016. URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр.
7. Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності : Закон від 11.09.2003 № 1160-IV. Дата оновлення: 26.11.2016. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1160-15.
8. Про ліцензування видів господарської діяльності : Закон від 02.03.2015 № 222-VIII. Дата оновлення: 28.09.2017. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/222-19.
9. Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності : Закон від 06.09.2005 № 2806-IV. Дата оновлення: 04.04.2018. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2806-15.
10. Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності : Закон від 05.04.2007 № 877-V. Дата оновлення: 04.04.2018. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/877-16.
11. Порядок участі Державної регуляторної служби у заходах державного нагляду (контролю), що здійснюються іншими центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, державними колегіальними органами, органами виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування : Порядок, Постанова від 24.05.2017 № 388. Дата оновлення: 03.12.2016. URL: https://online.dtkt.ua/Book/f5bb107c-ea0b-47cd-9463-07fdb6992167/navPoint-21.
12. Про Державну регуляторну службу України : Постанова від 24.12.2014 № 724. Дата оновлення: 24.12.2014. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/724-2014-п.
13. Перелік територіальних органів ДРС : Розпорядження від 04.03.2015 р. № 199-р. Дата оновлення: 04.03.2015. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/199-2015-р.
14. На Сумщині розповіли про права суб’єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності. URL: https://www.facebook.com/DRegSU/posts/1724110814400839.
15. Посадових осіб місцевого самоврядування Кролевецького району Сумської області навчали інструментам державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності. URL: http://www.drs.gov.ua/regionalni-novyny/sumska-oblast/posadovyh-osib-mistsevogo-samovryaduvannya-krolevetskogo-rajonu-sumskoyi-oblasti-navchaly-instrumentam-derzhavnoyi-regulyatornoyi-polityky-u-sferi-gospodarskoyi-diyalnosti.

Назва статті: АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВИПУСКУ ТА ОБІГУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ В УКРАЇНІ
Автор(и): M. I. Ловгвиненко, В. В. Васильєва
Сторінки: 60-65

Повний текст

Aнотація

Ефективність функціонування економіки держави, досягнення економічної стабільності, подолання економічної кризи та протидія факторам, що становлять загрозу економічній безпеці держави, залежить від досконалості правового регулювання зазначеної сфери. Правове регулювання державою сфери економіки є не втручанням держави у зазначену сферу, а безпосередньою практичною реалізацією основних функцій держави, в тому числі щодо забезпечення економічної безпеки та добробуту населення. Колісник М.Я., наголошує на тому, що «найголовнішим елементом розвитку ринку цінних паперів є законодавчо-правове регулювання, яке забезпечує загальнообов’язковий регулятивний вплив на діяльність і поведінку всіх учасників ринку цінних паперів. Цей елемент утворює необхідний нормативно правовий базис, на якому учасники ринкових взаємовідносин, у тому числі держава та її уповноважені органи, реалізують свої права, інтереси, обов’язки і повноваження». Адміністративно-правове регулювання відносин у сфері випуску та обігу цінних паперів є складовою правового регулювання економіки, що є базисом для соціального розвитку держави, стабільності, законності та правопорядку у суспільстві, досягнення основоположних засад правової та соціальної держави. Ринок цінних паперів є одним із потужних інститутів ринкової економіки, курс на розвиток якої давно проголошено Україною. Саме ринок цінних паперів є одним із провідних фінансових інструментів, який дозволяє оновлювати економіку держави, залучати та концентрувати інвестиції у виробничу та соціальну сфери, сприяє розвитку та прискоренню процесів приватизації тощо. На сьогодні актуальність обраної теми обумовлена необхідністю посилення правових гарантій учасників ринку цінних паперів, як необхідної умови його успішного функціонування. Від обраної моделі адміністративно-правового регулювання випуску та обігу цінних паперів залежить сутність та обсяг адміністративно-правового статусу суб’єктів-учасників, що діють у цій сфері.
У статті досліджено, що адміністративно-правове регулювання випуску та обігу цінних паперів в Україні здійснює свій безпосередній вплив на ефективність функціонування ринку цінних паперів як провідного сучасного фінансового інструменту, за допомогою якого можливе досягнення більш розвиненої ринкової економіки, соціально-економічної стабільності у суспільстві та державі, вихід на міжнародний рівень, транскордонний обіг цінних паперів, залучення іноземного інвестування. Встановлено фактори, що здійснюють перешкоди на шляху ефективного функціонування ринку цінних паперів, серед яких є недосконалість правового регулювання зазначеної сфери. Запропоновано подальші шляхи удосконалення правового регулювання ринку цінних паперів в Україні.
Ключові слова: ринок цінних паперів, цінні папери, адміністративно-правове регулювання, Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку.

Список посилань

1. Ананьєв М.Ю. Особливості фінансування діяльності державних регуляторів на ринках цінних паперів: світовий досвід та Україна. URL:https://scholar.google.com.ua/citations?user=iedOjW4AAAAJ&hl=uk.
2. Бровкова А. Л. Еволюція фінансово-правового регулювання ринку цінних паперів в Україні. URL: http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/PDF/Nzizvru_2014_1_8.pdf.
3. Бусарєва Т. Г. Історія розвитку та становлення ринку цінних паперів України. Агросвіт. № 3. 2016. С. 20-23.                                                                                                                                  4. Колісник М.Я. Правове регулювання ринку цінних паперів в Україні. Перспективні напрями наукової думки. Том 2. 2018. с. 58-60.
5. Лапішко З. Я. Завдання і функції інфраструктури ринку цінних паперів. URL: http://fkd.org.ua/article/viewFile/29593/26514.
6. Муравйов К. В. Нормативно-правове регулювання фондового ринку в Україні. Порівняльно-аналітичне право. № 6. 2015. С. 203-206.
7. Про Національну комісію з цінних паперів та фондового ринку: Указ Президента України від 23.11.2011 № 1063/2011.
8. Про Стратегію сталого розвитку «Україна-2020»: Указ Президента України від 12 січна 2015 року № 5/2015. URL: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/5/2015?test=dCCMfOm7xBWMUzYEZiHVRKLKHI4o.s80msh8Ie6.
9. Рекуненко І.І. Проблеми здійснення транскордонних операцій з цінними паперами. URL: http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/ /vamsue_2012_2_20.pdf.
10. Слівінська А. В. Розвиток ринку цінних паперів в Україні. URL: http://www.rusnauka.com/15_NPN_2009/Economics/46480.doc.htm.

Назва статті: ПРАВОВІ ЗАСАДИ ВИКОРИСТАННЯ ІНФОРМАЦІЇ З ОБМЕЖЕНИМ ДОСТУПОМ У СФЕРІ НАДАННЯ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ
Автор(и): М. В. Плотнікова, M. O. Панченко
Сторінки: 66-71

Повний текст

Aнотація

Стаття присвячена аналізу положень українського законодавства у сфері надання фінансових послуг щодо визначення правових засад використання ін-формації з обмеженим доступом. Законодавство у сфері надання фінансових послуг встановлює обмеження по розголошенню різного виду інформації. Бан-ківське законодавство забороняє розголошувати відомості, що становлять бан-ківську таємницю, а також встановлює її зміст та порядок доступу до такої ін-формації. Законодавство про страхування визначає правові засади захисту та-ємниці страхування. Окрім цього розголошенню не підлягають відомості щодо фінансового, майнового стану юридичних та фізичних осіб клієнтів та власни-ків фінансових установ, яку під час виконання службових обов’язків отриму-ють посадові особи органів регулювання та контролю. Особливим видом інфо-рмації з обмеженим доступом є інсайдерська інформація на ринку цінних папе-рів, зберігання якої покладається на професійних учасників ринку цінних папе-рів. В статті також зазначається, що до інформації з обмеженим доступом у сфері надання фінансових послуг, належить також державна таємниця та про-фесійна таємниця. Визначено, що до службової інформації належить конфіден-ційна інформація та інсайдерська інформація на ринку цінних паперів. Конфі-денційна інформація стосуються двох категорій осіб – це клієнти фінансових установ та їх власники або співвласники. Суб’єктами відповідальними за не-розголошення конфіденційної інформації є посадові особи органів регулюван-ня та контролю (Національний банк України, Фонд гарантування вкладів фізи-чних осіб, Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку, Націона-льна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг). До таємної інформації належить банківська таємниця, таємниця стра-хування, державна таємниця, професійна таємниця. визначено, що в законодав-стві допускається змішування змісту відомостей, що становлять той чи інший вид конфіденційної інформації.
Ключові слова: інформація з обмеженим доступом, фінансові послуги, банківська таємниця, таємниця страхування, службова інформація, конфіден-ційна інформація.

Список посилань

1. Адабаш О.В. Інформація з обмеженим доступом: проблеми законодавчо-го визначення / О.В. Адабаш // Наше право. – 2013. – № 13. – С. 61–66. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?C21COM=_13_12.pdf
2. Марущак А. І. Інформаційне право: Доступ до інформації : навчальний посібник / А. І. Марущак. – Київ : КНТ , 2007. – 532 с.
3. Нашинець-Наумова А. Поняття та ознаки інсайдерської інформації як особливого виду інформації з обмеженим доступом / Анфіса Нашинець-Наумова // Підприємництво, господарство і право. – 2016. – № 4. – С. 73–76.                                                                                4. Про банки і банківську діяльність : Закон України від 20 березня 1991 року № 872-XII [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/872-12.
5. Про інформацію : Закон України від 2 жовтня 1992 року № 2657-XII [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2657-12.
6. Про Національний банк України : Закон України від 20 травня 1999 ро-ку № 679-XIV [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/679-14.
7. Про систему гарантування вкладів фізичних осіб : Закон України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4452-17.
8. Про страхування : Закон України від 7 березня 1996 року № 85/96-ВР [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/85/96-%D0%B2%D1%80.
9. Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових пос-луг : Закон України від 12 липня 2001 року № 2664-III [Електронний ре-сурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2664-14.
10. Резнікова Г. І. Професійна таємниця: поняття, ознаки та види / Г. І. Резнікова // Питання боротьби зі злочинністю. – 2013. – Вип. 26. – С. 280–292. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?C21COM=2& /Pbzz_2013_26_25.pdf
11. Чернадчук Т. Сучасний стан та перспективи розвитку інформаційних ба-нківських правовідносин в Україні [Електронний ресурс] / Т. Чернадчук // Scientific Letters of Academic Society of Machal Baludanky. – Братислава, 2015. – № 4. – С. 38-43. – Режим доступу: http://repo.sau.sumy.ua/handle/123456789/3749.
12. Чернишова Т. В. Види інформації з обмеженим доступом за законодавст-вом України: проблемні питання / Т. В. Чернишова // Вісник Академії ми-тної служби України. Сер. : Право. – 2011. – № 1. – С. 103–108. [Елект-ронний ресурс]. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/vamsup_2011_1%286%29__15.

Назва статті: ОСОБЛИВОСТІ ПРОВЕДЕННЯ ВНУТРІШНЬОЇ ОЦІНКИ ЕФЕКТИВНОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ ЯК СУБ’ЄКТІВ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ
Автор(и): A. M. Kуліш, O. M. Рєзнік, Н. С. Mиколенко
Сторінки: 72-78

Повний текст

Aнотація

Стаття присвячена аналізу визначення особливостей оцінки ефективності діяльності правоохоронних органів як суб’єктів, що забезпечують фінансово-економічну безпеку України. Досліджено поняття «фінансова і економічна безпека» та визначено, що існує твердження, що складовою економічної безпеки є фінансова безпека, яка віддзеркалює систему взаємовідносин та взаємозалежності суб’єктів господарювання в фінансовій сфері. Динамічним станом фінансових відносин є стан при якому існують сприятливі умови та необхідні ресурси, що призводять до економічного росту, покращення життєвого рівня населення та національної фінансової системи, з метою успішного протистояння внутрішнім і зовнішнім факторам дестабілізації фінансового стану в країні – все це є фінансовою безпекою, на основі аналізу понять запропоновано термін «фінансово-економічна безпека держави». Проаналізована процедура внутрішньої оцінки деяких правоохоронних органів, як суб’єктів що забезпечують  фінансово-економічну безпеку. Виділено критерії-показники оцінки ефективності діяльності правоохоронних органів, які в свою чергу можуть стати основою моделі оцінювання ефективної діяльності правоохоронних органів в державі. Переліченні особливості зазначені в законах внутрішньої оцінки ефективності діяльності правоохоронних органів. Надано твердження про можливість використання комбінованих форм оцінки, які включать в себе деякі характеристики, як внутрішньої оцінки так і зовнішньої. Проведено аналіз звітності правоохоронних органів, що дало змогу на основі них виділити ключові особливості ефективності діяльності. Визначено рівень довіри населення до діяльності правоохоронних органів. Зазначено, що оцінка ефективності діяльності правоохоронних органів, що забезпечують фінансово-економічну безпеку – це відповідний процес, який спрямований на визначання конкретного внеску в покращення економічного становища держави правоохоронними органами, який виконується в межах їх компетенції, завдань і цілей.
Ключові слова: ефективність, правоохоронна діяльність, внутрішня оцінка, статистика, засади, фінансово-економічна безпека, критерії.

Список посилань

1.Моделювання економічної безпеки: держава, регіон, підприємство : монографія / за ред. В. М. Геєця. – Х. : ВД «ІНЖЕК», 2006. – 240 с.                                                                          2.Єрмошенко М.М. Фінансова безпека держави: національні інтереси, реальні загрози, стратегія забезпечення. – К.: Київ. нац. торг.-екн. ун- т. – 2001. – 309 с. 4. Концепція економічної безпеки України / Ін-т. економ. прогнозування; Кер. проекту В.М. Геєць. – К.: Логос, 1999. – 56 с. 3.Подмаркова І.П. Підвищення соціальної та економічної ефективності правоохоронної діяльності: Науково-практичні рекомендації. – Донецьк: ДЮІ МВС, 2006. – 68 с.                                          4.Рєзнік О.М. Критерії оцінювання діяльності правоохоронних органів у сфері забезпечення фінансово-економічної безпеки країни: окремі аспекти. Науковий збірник «Актуальні проблеми вітчизняної юриспруденції» – 2017. – № 2. Том 2. – С. 77- 79.                                                5.Виступ Генерального прокурора України Юрія Луценка у Верховній Раді України. URL: https://www.gp.gov.ua/ua/news .html_m=publications &_c=view&_t=rec&id=208405.                    6.Куліш А. М. Миколенко Н. С. Критерії оцінки ефективності діяльності органів прокуратури України. Актуальні проблеми вітчизняної юриспруденції. 2018.№ 2 Том 1 С. 62-67.                  7.Про прокуратуру: Закон України від 14 жовтня 2014 р. № 1697–VII / Верховна Рада України. URL: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1697-18.                                                                8.Звіт про протидію легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом за 9 місяці 2018 року Генеральної прокуратури України. URL: https://www.gp.gov.ua/ua/stst2011.                              9.Звіт про протидію легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом за 9 місяці 2017 року Генеральної прокуратури України. URL: https://www.gp.gov.ua/ua/stst2011.html?dir_id=113279&libid=100820.                                                                                        10.Комісією з оцінки корупційних ризиків у діяльності органів прокуратури оцінено стан виконання заходів, передбачених антикорупційною програмою Генеральної прокуратури України на 2018 рік. URL: https://www.gp.gov.ua/ua/news.html?_m=publications&_t=rec&id=233667  11.Про Комісію з оцінки корупційних ризиків у діяльності органів прокуратури: Наказ Генеральної прокуратури України від 14 березня 2017 р. № 81 VII / Верховна Рада України. URL: http://zakon.rada.gov.ua/rada/show/v0081900-17.                                                              12.Князєв С. У 2018 році буде змінено систему оцінки роботи поліції. URL:http://mvs.gov.ua/ua/news/.htm.                                                                                  13.Нова поліція і старі проблеми: що не так з правоохоронною реформою: URLhttps://ukr.segodnya.ua/ukraine/novaya-policiya-i-starye-problemy-chto-ne-tak-s-pravoohranitelnoy-reformoy-1161735.html.                                                                          14.Гаврилюк Т. Довіра до міліції як передумова та результат її ефективної діяльності. Вісник Академії управління МВС. 2010. № 2 (14). С. 66-73.                                                                15.Понзель М. Три роки Нацполіції України: довіра падає, реальних змін немає. URL: https://protocol.ua/ua/tri_roki_ natspolitsii_ukraini_dov ira_padae_realnih_zmin_nemae/.                16.Про утворення територіального органу «Національної поліції»: Постанова Кабінету Міністрів України від 13.10.2015 р. № 831-2015-п Кабінет міністрів України URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/831-2015-%D0%BF.                                                            17.Про Національне антикорупційне бюро України від 14 жовтня 2014 р. №1698-VII / Верховна Рада України. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1698-18.                                              18.Про Службу безпеки України від 25 березня 1992 р. № 2229-XII / Верховна Рада України. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2229-12.

Назва статті: ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ: ВИКЛИКИ СЬОГОДЕННЯ
Автор(и): O. В. Чернадчук
Сторінки: 79-85

Повний текст

Aнотація

Стаття присвячена аналізу поглядів на проблеми реалізації державної політики у сфері інформаційної безпеки держави. Доведено, що інформаційна безпека є складовою як національної безпеки в цілому, так і ключовим елементом безпеки в різних сферах життєдіяльності суспільства (політики, економіки, науки, освіти, військового управління та ін.). Аналіз поглядів науковців різних галузей знань дозволив визначити інформаційну безпеку як стан, вид діяльності або процес.
Наведено основні причини низької ефективності системи забезпечення інформаційної безпеки. У статті також висвітлено переліки загроз інформаційній безпеці, які передбачені стратегічними нормативно-правовими актами, а саме в Стратегії національної безпеки України (2015), Доктрині інформаційної безпеки України (2017), Законі України «Про національну безпеку» (2018). Висвітлено також науково-теоретичні підходи до переліку загроз інформаційній безпеці України.
Окрему увагу приділено переліку та повноваженням суб’єктів забезпечення інформаційної безпеки, що є актуальним з огляду на виклики та загрози, які постають перед державою в умовах реформ всіх сфер діяльності суспільства, обраного євроінтеграційного вектору, гібридної війни тощо. Визначено суб’єктів формування та реалізації політики інформаційної безпеки. Наведено класифікацію суб’єктів забезпечення інформаційної безпеки, запропонованої в проекті Концепції інформаційної безпеки України 2015 року. Доцільним вбачається додати до переліку суб’єктів забезпечення інформаційної безпеки міжнародні міжурядові та міжнародні неурядові організації, діяльність яких спрямована на забезпечення міжнародної інформаційної безпеки.
Ключові слова: національна безпека, інформаційна безпека, загрози інформаційній безпеці, суб’єкти забезпечення інформаційної безпеки, інформаційний суверенітет.

Список посилань

1. Пилипчук В.Г. Системні правові проблеми формування інформаційного суспільства : зб. наук. ст. та тез ; “Інформаційне суспільство і держава : проблеми взаємодії на сучасному етапі”. Х. : НДІ державного будівництва та місцевого самоврядування, 2012. C. 3-7.
2. Офіційний сайт Національного інституту стратегічних досліджень / Послання Президента України / Аналітична доповідь до щорічного послання Президента України до Верховної ради України «про внутрішнє та зовнішнє становище України в 2018 році / Наукові видання. URL : http://www.niss.gov.ua/public/File/analit_dopovid_POSLANNYA_2018_FINAL_Oct_02.pdf.
3. Власюк О. С. Національна безпека України: еволюція проблем внутрішньої політики : Вибр. наук. Праці. К. : НІСД, 2016. 528 с.
4. Косиця О.О. Інституціональний механізм системи інформаційної безпеки. Порівняльно-аналітичне право. 2016. № 4. С. 150-153.                                                                                    5. Тихомиров О. О. Класифікації забезпечення інформаційної безпеки / Вісник Запорізького національного університету. 2011. № 1. С. 164–168.
6. Триняк В.Ю. Інформаційна безпека як соціокультурний феномен : автореф. Канд.. філос. наук за спец. 09.00.03 – соціальна філософія та філософія історії. Дніпропетровськ. 2009, 22 с..
7. Концептуальні засади розвитку системи забезпечення національної безпеки України : аналіт. доп. / О. О. Резнікова, В. Ю. Цюкало, В. О. Паливода та ін. К. : НІСД, 2015. 58 с.
8. Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 6 травня 2015 року «Про Стратегію національної безпеки України»: Указ Президента України від 26 травня 2015 року № 287/2015. URL : http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/287/2015
9. Про національну безпеку: Закон України від 21 червня 2018 року № 2469-VIII. URL : http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2469-19
10. Про Доктрину інформаційної безпеки України: рішення Ради національної безпеки і оборони України від 29 грудня 2016 року, введене в дію Указом Президента України від 25 лютого 2017 року №47/2017. URL : https://www.president.gov.ua/documents/472017-21374
11. Максименко Ю.Є. Плюралізм загроз інформаційної безпеки України \ Імперативи розвитку цивілізації : Матеріали міжвідомчої науково-практичної конференції «Інформаційна безпека у воєнній сфері. Сучасний стан та перспективи розвитку» (Київ, 31 березня 2015 року). № 2. 2015. К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2015. С.82-83
12. Взаємовідносини органів державної влади у сфері забезпечення інформаційної безпеки України: організаційно-правові питання / Вісник УАДУ: Наук. журн. 2002. № 3. С. 27-31
13. Березовська І.Р. Суб’єкти у сфері забезпечення інформаційної безпеки в Україні // Наукові записки Львівського університету бізнесу та права. 2013. Вип. 10. С. 148-153
14. Левицька М. Б. Теоретико-правові аспекти забезпечення національної безпеки органами внутрішніх справ України : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.01. К., 2002. 206 с.
15. Кормич Б.А. Організаційно-правові основи політики інформаційної безпеки України: дис. … доктора юрид. наук: спец. 12.00.07. Одеса, 2004. 427 с.
16. Концепція інформаційної безпеки України : проект // Міністерство інформаційної політики України. 2015. URL : http://mip.gov.ua/done_img/d/30-project_08_06_15. pdf.

Назва статті: АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДОСТУПУ ДО ПУБЛІЧНОЇ ІНФОРМАЦІ
Автор(и): K. Д. Янішевська, Є. O. Баленко
Сторінки: 86-91

Повний текст

Aнотація

У статті досліджено наукові підходи до визначення поняття «публічна інформація» та сформульовано власне визначення зазначеного поняття. З’ясовано сутність та мету адміністративно-правового регулювання доступу до публічної інформації. Досліджено регулятивну, процесуальну та організаційну форми діяльності органів державної влади у сфері доступу до публічної інформації. Розглянуто види та обов’язки розпорядників публічної інформації, визначені Законом України «Про доступ до публічної інформації». Проаналізовано результати першого всеукраїнського моніторингу стану виконання законодавства про доступ до публічної інформації суб’єктами владних повноважень у частині «забезпечення ними умов та безпосереднього доступу до публічної інформації у приміщенні розпорядника». Виявлено проблемні питання реалізації права громадян на доступ до публічної інформації в Україні, пов’язані з недосконалістю чинного інформаційного законодавства, невиконанням окремими органами державної влади, органами місцевого самоврядування та іншими розпорядниками вимог законодавства у сфері доступу до публічної інформації, наявністю суперечливої судової практики з вирішення спорів щодо застосування законодавства у аналогічних справах, неможливістю реалізації ефективного контролю в сфері забезпечення доступу до публічної інформації Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини. За результатами дослідження надано пропозиції щодо удосконалення Конституції України, Закону України «Про доступ до публічної інформації» та здійснення кодифікації інформаційного законодавства шляхом прийняття Інформаційного кодексу України. Запропоновано удосконалити адміністративно-правове регулювання доступу до публічної інформації на організаційному рівні шляхом прийняття загальнонаціональної програми «Відкрита Україна», підвищення рівня знань про право на доступ до публічної інформації, проведення навчань та тренінгів для відповідальних осіб з питань доступу до публічної інформації і громадян, опублікування періодичних звітів щодо стану дотримання законодавства про доступ до публічної інформації, проведення моніторингу стану оприлюднення та оновлення публічної інформації, створення інституту Інформаційного комісара з питань дотримання права на інформацію.
Ключові слова: адміністративно-правове регулювання, інформація, публічна інформація, доступ до публічної інформації, розпорядник інформації.

Список посилань

1. Конституція України : Закон України від 28 червня 1996 р.
№ 254к/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
2. Про інформацію : Закон України від 2 жовтня 1992 р. № 2657-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 48. – Ст. 650.
3. Про доступ до публічної інформації : Закон України від 13 січня 2011 р.
№ 2939-VI // Відомості Верховної Ради України. – 2011. – № 32. – С. 1491.
4. Науково-практичний коментар до Закону України «Про доступ до публічної інформації» / Д. Котляр, Р. Головенко, О. Нестеренко, Т. Шевченко ; Центр суспільних медіа за підтримки Міжнародного фонду «Відродження» та Програми сприяння Парламенту. – Київ, 2012. – 335 с.
5. Олексюк Л. В. Механізми державного регулювання електронного доступу до публічної інформації та відкритих даних : автореф. дис. … канд. юрид. наук : 25.00.02 «Механізми державного управління» / Л. В. Олексюк. – Хмельницький, 2018. – 23 с.
6. Єжунінов В. В. Інформаційна складова сучасних державно-суспільних відносин: проблема дефініцій / В. В. Єжунінов // Публічне адміністрування: теорія та практика: зб. наук. праць. – Дніпропетровськ, 2010. – Вип. 1. – С. 1-10.
7. Аблякімова Е. Е. Правове і суспільне значення публічної інформації / Е. Е. Аблякімова // Актуальні проблеми політики. – 2013. – Вип. 50. – С. 52-60. 8. Щорічна доповідь Уповноваженого Верховної Ради з прав людини про стан додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина в Україні за 2017 рік [Електронний ресурс] : Київ, 2018. – 661 с. – Режим доступу: http://www.ombudsman.gov.ua/files/Dopovidi/Dopovid_2017.pdf.

Назва статті: ОСОБЛИВОСТІ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ
Автор(и): Ю. O. Жаловага
Сторінки: 92-96

Повний текст

Aнотація

У статті проведено аналіз стану та перспектив розвитку адміністративно-правового регулювання системи органів державної виконавчої служби в Україні. Визначено, що сучасний стан системи органів державної виконавчої служби характеризується концентрацією повноважень щодо реалізації державної політики щодо організації примусового виконання рішень в Міністерстві юстиції України в межах власної компетенції, підпорядкуванням існуючої раніше системи органів примусового виконання рішень Мін’юсту і часткового прийняття на себе нормативно-правової основи їх діяльності. Процес реформування системи примусового виконання рішень є незавершеним та демонструє лише фактичне запровадження інституту приватних виконавців. Зроблено висновок про відсутність спеціального нормативно-правового акту, який би регулював статус державної виконавчої служби та її органів. Наразі фактично одним нормативно-правовим актом – Законом України “Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів”. охоплюється цілий комплекс питань, що одночасно регулюють правовий статус і державного, і приватного виконавця, що не можна визнати правильним. За основу при цьому слід брати полярно різний статус державного та приватного виконавця, а також природу їх діяльності. На законодавчому рівні поняття та структура органів державної виконавчої служби не визначені, не зважаючи на те, що законодавець неодноразово вживає даний термін у тексті Закону України “Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів”, а система органів державної виконавчої служби врегульована лише на рівні підзаконних нормативно-правових актів. Діяльність вищого органу в системі органів державної виконавчої служби – Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України залишається неврегульованою, що потребує розробки та прийняття відповідного нормативно-правового акту. Важлвим напрямом є створення системи професійного вдосконалення державного виконавця, що полягає у реформування системи професійної підготовки кадрів органів державної виконавчої служби та відпрацюванні комплексної системи підвищення кваліфікації державних виконавців.
Суттєвим є й визначення суспільного призначення діяльності органів державної виконавчої служби, що безпосередньо впливає на її адміністративно-правове регулювання.
Окреслені перспективи подальшого розвитку правового регулювання органів державної виконавчої служби.
Ключові слова: адміністративно-правове регулювання, державна виконавча служба, органи примусового виконання рішень, комбінована модель виконання рішень.

Список посилань

1. Щербак С.В. Виконавче провадження як одна з правозахисних функцій держави// Право України. – 2001. – № 10. – С. 108-111.
2. Шкляр С.В. Місце державного виконавця в процесі реформування системи примусового виконання рішень в Україні // Реформа виконавчого провадження: сьогодення та перспективи: матеріали міжнародної науково-практичної конференції (м.Київ, 30 березня 2018 року) / ред. кол.Шкляр С.В., Фурса С.Я.,Снідевич О.С.- К.: Видавництво “Юстон”, 2018.- С.41-44.
3. Крупнова Л.В. Стан та проблеми адміністративно-правового регулювання виконавчого провадження в Україні // Віник ЛДУВС ім. Е.О. Дідоренка.- 2016. – № 4 (76).– С.125-132.

Назва статті: ОСОБЛИВОСТІ РОЗСЛІДУВАННЯ ВБИВСТВА НА ЗАМОВЛЕННЯ
Автор(и): П. M. Mаланчук, Ю. В. Номировська
Сторінки: 97-101

Повний текст

Aнотація

Стаття присвячена встановленню особливостей розслідування вбивств, вчинених на замовлення. Визначено, що вбивством на замовлення є умисне позбавлення життя потерпілого, вчинене за дорученням іншої особи. З’ясовано характерні ознаки, які дозволяють робити припущення про замовний характер вбивства. До них належать, зокрема, становище особи жертви в суспільстві; демонстративний і зухвалий характер вчинення злочину; використання автоматичної вогнепальної зброї, вибухових пристроїв та інших предметів, спеціально призначених для позбавлення життя; ознаки приховування злочину; мінімальна кількість слідів та інші.
З’ясовано, що вбивства на замовлення вчиняються у побутовій, комерційній, політичній сферах, а також у сфері діяльності злочинних організацій. Визначено, що виконавцями вбивства на замовлення можуть бути як професіонали, так і дилетанти. Професійними виконавцями можуть бути особи, які мають військову підготовку, колишні офіцери правоохоронних органів, а також особи, які належать до злочинних угруповань.
Встановлено напрями розслідування даного злочину залежно від слідчої ситуації. З’ясовано специфіку огляду місця події у разі застосування виконавцем вогнепальної зброї. Звернено увагу на важливість участі спеціалістів та експертів у розслідуванні вбивств на замовлення. Визначено типовий комплекс експертиз, які найчастіше призначаються при розслідуванні вбивств на замовлення. До них належать, зокрема, судово-медичні, медико-криміналістичні, судово-балістичні, судово-біологічні, дактилоскопічні, вибухово-технічні, почеркознавчі, авторознавчі, технічні, судово-психологічні та хімічні експертизи. Звернено увагу, що при розслідуванні даних злочинів необхідно виходити з наявності обов’язкового зв’язку потерпілого із замовником, тому потрібно детально вивчити особу потерпілого та, якщо про нього є інформація, замовника.
Ключові слова: вбивство на замовлення, розслідування, замовник, виконавець.

Список посилань

1. Бояров В. І. Деякі особливості розслідування вбивств на замовлення / В. І. Бояров, Л. Є. Калюжна // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика) . – 2007. – Вип. 17. – С. 33-40.
2. Крижановська О. В. Особливості криміналістичної характеристики замовних вбивств, вчинених на побутовому грунті / О. В. Крижановська // Південноукраїнський правничий часопис. – 2015. – № 2. – С. 170-173.
3. Про судову практику в справах проти життя та здоров’я особи : Постанова Пленуму Верховного Суду України від 07.02.2003 р. № 2 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0002700-03.
4. Синчук О. В. Роль типових версій у рослідуванні вбивств на замовлення / О. В. Синчук // Теорія та практика судової експертизи і криміналістики. – 2013. – Вип. 13. – С. 115-125.
5. Шепітько В. Ю. Криміналістика : підручник / В. Ю. Шепітько [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://uristinfo.net/kriminalistika/260-kriminalistika-vju-shepitko.html.
6. Шульга А. О. Основи методики розслідування вбивств на замовлення / Автореферат дис. – Київ-2003, УДК 343.122.

Назва статті: НАЦІОНАЛЬНА ПОЛІЦІЯ В СИСТЕМІ ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ: ПРАВОВІ ПРИНЦИПИ ДІЯЛЬНОСТІ
Автор(и): O. В. Ільченко
Сторінки: 102-106

Повний текст

Анотація

Однією з основних складових Міністерства внутрішніх справ України є Національна поліція України. Під час проведення реформування правоохоронної системи України необхідно визначити місце Національної поліції в системі Міністерства внутрішніх справ України, форми їх взаємодії та способи координації. У зв’язку з цим, постало нагальне питання щодо впровадження нових стандартів в організації діяльності та управлінні органами Національної поліції.
Існує давно сформована думка, що відокремлення процесуальної діяльності від оперативно-розшукової є одним із факторів укріплення законності.
На Міністерство внутрішніх справ України має бути покладена законодавча діяльність у сфері діяльності поліції та розробка стратегії її діяльності та фінансування, відповідно Національна поліція України має повністю змінити свої орієнтири за для виконання безпосередньо всіх професійних функцій по охороні громадського порядку й громадської безпеки та боротьбі з правопорушеннями.
Важливу роль відіграє виконання службовцями дисципліни та встановлених вимог і правил, недотримання яких може обернутись для суспільства і людини не тільки матеріальною шкодою, а й серйозними соціальними й моральними збитками.
За для організації роботи повинні бути створені мінімально необхідні повноваження для органів виконавчої влади які будуть безпосередньо поєднані з договірними формами взаємовідносин із членами суспільства та контролюватись загальним управлінням.
Будь-які вимоги щодо виконання не можуть застосовуватися тільки до працівників правоохоронних органів, громадяни також повинні бути відповідальними перед суспільством і державою, у всіх випадках дотримуючись принципів законності, свободи вираження поглядів та інформації.
У процесі оптимізації повноважень органів виконавчої влади при укладанні нормативно-правових актів, які стосуються організації діяльності органів Національної поліції України необхідно враховувати наявність як внутрішніх та зовнішніх чинників, що впливають на формування і функціонування поліції в системі правоохоронних органів.
Ключові слова: реформування, Національна поліція, правоохоронні органи, принципи, повноваження, оперативно-розшукова діяльність, процесуальна діяльність.

Список посилань

1. Про Національну поліцію : Закон України від 02.07.15 р. № 580-VIII // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 2015. – № 40-41. – Ст. 379. – Режим доступу : http://zakon2. rada.gov.ua
2. Пєтков С.В. Ефективний менеджмент в органах внутрішніх справ: монографія / С.В. Пєтков. Сімферополь: Таврія, 2004. 564 с
3. Бандурка О.М. Поліція в Україні: історико-правове дослідження (початок XVIII – 1917 р.): [монографія] / О.М. Бандурка, В.А. Греченко, О.Н. Ярмиш. – Х.: Золота миля, 2012.
4. Організаційно-правові основи управління в органах внутрішніх справ : Законодавчі та інші нормативно-правові акти / О.Г. Фролова. – Х. : ФОП Лук’янченко, 2011.
5. Селюков В.С. Від міліції до поліції: правові проблеми, чинники, вектори
реформування / В.С. Селюков // Вісник ХНУВС. – 2013. – № 1 (60).
6. Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ : підручник / [В.Я. Настюк (кер. авт. кол.) та ін.] ; за заг. ред. В.Я. Настюка. – Х. : Право, 2013.
7. Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ. Загальна частина : підруч. / за ред. О.П. Рябченко. – Х. : Вид-во Харківського Нац. ун-ту внутр. справ, 2009.

Назва статті: ПРОКУРОР У СПЕЦІАЛЬНОМУ ДОСУДОВОМУ РОЗСЛІДУВАННІ (IN ABSENTIA)
Автор(и): A. В. Лапкін
Сторінки: 107-111

Повний текст

Aнотація

У статті розглядається участь прокурора у здійсненні спеціального досудового розслідування. Метою статті є визначення ролі прокурора у досудовому розслідуванні in absentia, а також розробка пропозицій щодо підвищення ефективності його діяльності.
Досліджено особливості участі прокурора у спеціальному досудовому розслідуванні у таких трьох аспектах: (1) ініціювання спеціального досудового розслідування (шляхом звернення до слідчого судді з відповідним клопотанням або погодження клопотання слідчого та відстоюванні його перед слідчим суддею); (2) процесуальне керівництво таким досудовим розслідуванням (яке покладає на прокурора додаткові зобов’язання щодо забезпечення прав підозрюваного, зокрема в аспекті його інформування про хід досудового розслідування та забезпечення права на захист); (3) прийняття рішення про закінчення спеціального досудового розслідування (передбачає направлення прокурором до суду разом із обвинувальним актом клопотання про здійснення стосовно обвинуваченого спеціального судового провадження).
Аргументовано пропозицію щодо надання прокуророві виключного права ініціювати здійснення спеціального досудового розслідування. Встановлено, що це повноваження є дискреційним. Прокурор використовує його лише в тому випадку, коли дійде до висновку, що доцільним є здійснення досудового розслідування за відсутності підозрюваного, а не його зупинення.
Детально проаналізовано діяльність прокурора при вирішенні питання про ініціювання спеціального досудового розслідування. Доведено, що при цьому прокурор має забезпечити обґрунтованість, доцільність та своєчасність, а також належне процесуальне оформлення рішення про ініціювання здійснення спеціального досудового розслідування.
Ключові слова: прокурор, кримінальне провадження in absentia, спеціальне досудове розслідування, слідчий суддя, заочне кримінальне провадження.

Список посилань

1. Лапкін А. В. Проблеми взаємодії прокурора і слідчого судді у кримінальному провадженні. Вісн. Луган. держ. ун-ту внутр. справ ім. Е. О. Дідоренка. 2013. Вип. 2 (63). С. 255-265.
2. Марчук Н. В. Організаційно-правові основи діяльності прокурора у досудовому кримінальному провадженні: дис. … канд. юрид. наук: 12.00.10. Харків, 2012. 244 с.
3. Єдиний звіт про кримінальні правопорушення за січень-грудень 2017 р. URL : http://www.gp.gov.ua/ua/stat.html (дата звернення: 10.12.2018).
4. Шаренко С., Шило О. Спеціальне досудове розслідування і судове провадження: проблемні питання правового регулювання. Право України. 2015. № 7. С. 58–65.
5. Шевчишен А. В. Поняття спеціального досудового розслідування (in absentia) та його функціональне призначення у кримінальних провадженнях щодо корупційних злочинів у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг. Вісник кримінального судочинства. 2017. № 2. С. 125-134.
6. Захарченко О. В. Деякі аспекти заочного судового провадження у кримінальному процесі Україні. Право і суспільство. 2015. №. 2. С. 264-268.

Назва статті: МИРОТВОРЧА МІСІЯ У ЗОНІ ПРОВЕДЕННЯ ООС: МІЖНАРОДНО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ
Автор(и): O. I. Леськів
Сторінки: 112-116

Повний текст

Aнотація

З огляду на незаконну анексію Кримського півострова, збройний конфлікт на Сході країни та введення воєнного стану в Україні Указом Президента від 26 листопада 2018 року питання проведення миротворчих операцій є особливо актуальним. У статті наголошується на необхідності проведення миротворчої місії міжнародними організаціями для врегулювання воєнного конфлікту з Російською Федерацією у зоні проведення ООС для відвернення чисельних бойових та небойових втрат. Метою роботи є аналіз перспектив та можливостей запровадження миротворчої місії на тимчасово окупованій території України через призму наукової доктрини та міжнародних нормативно-правових актів. У роботі визначено основні цілі миротворчості, а саме: припинення воєнних конфліктів; запобігання їхній ескалації; забезпечення правопорядку в зоні конфлікту; проведення гуманітарних акцій; відновлення порушених конфліктом соціальних і політичних систем. Автор підкреслює виключну правосуб’єктність ООН щодо комплексу заходів попередження та подолання конфліктів у світі, а також зазначає безсумнівні переваги її миротворчої діяльності у порівнянні з іншими організаціями. Виокремлено етапи еволюції становлення миротворчості. Проаналізовано нормативно-правові акти, наукові дослідження, які мають важливе теоретичне і практичне значення щодо окресленого питання. На цій основі зазначається, що різноманітність форм впливу міжнародного співтовариства на розв’язання конфліктів, специфіка воєнно-політичних дій та склад сил, що застосовуються у миротворчих місіях є критеріями їх типологізації мандатів на моніторингові, традиційні, багатовимірні місії та місії з примусу. Багатовимірні місії або місії з примусу, є найефективнішими для встановлення миру. На теоретичному підґрунті автор аналізує актуальний стан ініціювання миротворчого процесу на тимчасово окупованій території зони проведення ООС. У підсумку автор обґрунтовує переваги місії з примусу до миру з огляду на політичну складову відносин України і Росії та неспроможності наглядової місії ОБСЄ сприяти закінченню протистояння.
Ключові слова: миротворча місія, превентивна дипломатія, воєнний конфлікт, зона проведення ООС, стратегічний характер, гуманітарні акції, політична система.

Список посилань

1. Указ Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 26.11.2018 р. № 2630-VIII // Голос України, № 226
2. Корниленко А.В. Феномен миротворчества в современной системе международной безопасности / А.В. Корниленко // Вестник РУДН, серия Политология, 2014, № 3. – С. 128-135
3. Лисак В. Ф. Миротворчість в сучасних міжнародних відносинах / В. Ф. Лисак // Вісник Дніпропетровського університету. Серія : Філософія. Соціологія. Політологія. – 2015. – № 2. – С. 24-33.
4. Прудник Ю. В. Ключові проблеми і реформування миротворчої діяльності ООН / Ю. В. Прудник. // Часопис Академії адвокатури України. – 2013. – № 4. – С. 1-5
5. Меліщук О. Е. Миротворча діяльність як засіб забезпечення миру у світі / О. Е. Меліщук // Міжнародні читання присвячені пам’яті професора Імператорського Новоросійського університету П. Є. Казанського: матеріали Міжнародної конференції (м. Одеса, 22-23 жовтня 2010 року). – Одеса : Фенікс, 2010. – С. 237-240.
6. Новітні форми міжнародно-правового регулювання миротворчої діяльності [Текст] : автореф. дис. … канд. юрид. наук : 12.00.11 / Панченко Людмила Євгенівна ; НАН України, Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького. – Київ, 2016. – 22 с.                             7. Статут Організації Об’єднаних Націй і Статут Міжнародного Суду від 26.06.1945 р. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_010
8. Гайдай Д., Зарембо К. Миротворча місія на Донбасі: що підказує України світовий досвід / Д. Гайдай, К. Зарембо, Л. Літра, О. Лимар, Я. Литвиненко, І. Мединський // Європейська правда. – 26 серпня 2016 року. https://www.eurointegration.com.ua/articles/2016/03/18/7046393/
9. Клюєв К.Г. Міжнародні миротворчі операції як політичний інструмент врегулювання військово-політичних конфліктів / К.Г. Клюєв // «Молодий вчений», № 10 (37), жовтень 2016 р. – С. 127-131.
10.Закон України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» від 18.01.2018 р. № 2268-VIII // ВВР, 2018, № 10, ст. 54
11.Філіпчук В. Міжнародна миротворчість та війна на сході України: чи є точки дотику? / В. Філіпчук // Міжнародний центр перспективних досліджень (МЦПД), 2016. – 44 с.
12.Сьомін С.В. Припинення і постконфліктне врегулювання сепаратистських конфліктів: іноземний досвід і висновки для України / С.В. Сьомін // URL: http://www.niss.gov.ua/content/articles/files/separ_konfl-66377.pdf
13.«Порошенко закликав ООН ввести миротворчу місію на Донбас» від 26 вересня 2018 р. URL: https://www.unian.ua/politics/10274976-poroshenko-zaklikav-oon-vvesti-mirotvorchu-misiyu-na-donbas.html.

Назва статті: ДЕРЖАВНІ ЗАМОВНИКИ З ОБОРОННОГО ЗАМОВЛЕННЯ ЯК СУБ’ЄКТИ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Автор(и): Є. Ю. Ярусевич
Сторінки: 117-122

Повний текст

Анотація

У статті розглянуто статус державних замовників з оборонного замовлення як суб’єктів господарювання та суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності у відповідності до положень Господарського кодексу України, Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність, Закону України «Про державний контроль за міжнародними передачами товарів військового призначення та подвійного використання» та Закону України «Про державне оборонне замовлення». Проаналізовано особливості участі державних замовників з оборонного замовлення у закупівлі продукції, робіт і послуг оборонного призначення за імпортом. Розглянуто особливості державної політики в сфері державного експортного контролю щодо закупівлі продукції, робіт і послуг оборонного призначення за імпортом. Досліджено відповідність здійснення закупівлі продукції оборонного призначення за імпортом політиці національної безпеки України. Визначено основні проблеми державного контролю за міжнародними передачами товарів військового призначення та подвійного використання під час закупівлі державними замовниками з оборонного замовлення товарів, робіт і послуг оборонного призначення за імпортом. Проаналізовано необхідність отримання державним замовникам з оборонного замовлення, як органам влади, повноважень від Кабінету Міністрів України на право здійснення міжнародних передач товарів військового призначення у відповідності до статті 20 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність». Розроблено та сформовано положення щодо можливості державним замовникам з оборонного замовлення укладати державні контракти безпосередньо з іноземними постачальниками. Оцінено позитивні наслідки безпосередньої участі держави в особі органів державної влади (державних замовників з оборонного замовлення), під час здійснення закупівель продукції, робіт і послуг оборонного призначення за імпортом.
Ключові слова: державні замовники, оборонне замовлення, зовнішньоекономічна діяльність, продукція оборонного призначення, імпорт, національна безпека.

Список посилань

1. Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 26 червня 2018 року «Про вдосконалення державної політики щодо забезпечення Збройних Сил України та інших військових формувань оборонною продукцією іноземного виробництва, а також сприяння розвитку співробітництва оборонних підприємств України з іноземними партнерами» : Указ Президента України від 26 червня 2018 р. № 185 URL: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/185/2018 (дата звернення: 20.08.2018).
2. Про вдосконалення державної політики щодо забезпечення Збройних Сил України та інших військових формувань оборонною продукцією іноземного виробництва, а також сприяння розвитку співробітництва оборонних підприємств України з іноземними партнерами : рішення Ради національної безпеки і оборони України від 26 червня 2018 року URL: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/n0008525-18/paran2#n2 (дата звернення: 20.08.2018).
3. Про державне оборонне замовлення: Закон України від 03.03.1999 № 464-XIV URL: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/464-14. (дата звернення: 20.08.2018).
4. Питання державного оборонного замовлення : постанова Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2011 р. № 464 URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/464-2011-%D0%BF/print1510731308895418 (дата звернення: 20.08.2018).
5. Господарський кодекс України : Кодекс, Закон України від 16.01.2003 № 436-IV http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/436-15 (дата звернення: 20.08.2018).
6. Про зовнішньоекономічну діяльність: Закон України від 16.04.1991 № 959-XII URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/959-12. (дата звернення: 20.08.2018).
7. Про державний контроль за міжнародними передачами товарів військового призначення та подвійного використання : Закон України від 20.02.2003 № 549-IV URL: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/549-15/print1522652754333156 (дата звернення: 20.08.2018).
8. Про затвердження Положення про порядок надання суб’єктам зовнішньоекономічної діяльності повноважень на право здійснення експорту, імпорту товарів військового призначення та товарів, які містять відомості, що становлять державну таємницю: Постанова Кабінет Міністрів України від 08.06.1998 № 838 URL: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/838-98-%D0%BF.
9. Про затвердження Порядку здійснення державного контролю за міжнародними передачами товарів військового призначення: Постанова Кабінет Міністрів України від 20.11.2003 № 1807 URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1807-2003-%D0%BF.
10. Порядок здійснення державного контролю за міжнародними передачами товарів подвійного використання: Постанова Кабінет Міністрів України від 28.01.2004 № 86 URL: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/86-2004-%D0%BF.