Випуск 9 (2018)

Зміст

Повний номер

Назва статті: НАТУРАЛІЗАЦІЯ МІЖВОЄННОЇ УКРАЇНСЬКОЇ
ПОЛІТИЧНОЇ ЕМІГРАЦІЇ В РУМУНІЇ ТА ЮГОСЛАВІЇ
Автор(и): В. M. Власенко
Сторінки: 7-12

Повний текст

Анотація

У статті на основі раніше невідомих документів центральних державних архівів України, тогочасної емігрантської преси та законодавчих актів зарубіжних країн розглядається питання натуралізації українських політичних емігрантів в Румунії та Королівстві сербів, хорватів і словенців (1929 р. – Югославія) у період між Першою та Другою світовими війнами. Основна увага приділяється чинникам, які спонукали українських емігрантів переходити в інше підданство/громадянство. Розповідається про зусилля відповідних органів Ліги Націй, Верховного комісара у справах біженців на чолі із Фритьйофом Нансеном, інших міжнародних організацій та урядів цих двох балканських країн вирішити проблему біженців/емігрантів. Аналізується законодавство Румунії та Югославії про громадянство. Показано ставлення Уряду Української Народної Республіки в еміграції до натуралізації українських емігрантів. Уперше в українській історіографії охарактеризовано процес набуття емігрантами громадянства Румунії й Югославії. Акцентовано увагу на тому, що процес натуралізації посилився під час та одразу після світової економічної кризи 1929-1932 рр. У другій половині 1930-х рр. перехід в інше громадянство було поширеним явищем серед українських політичних емігрантів як в Європі взагалі, так і в її окремих регіонах зокрема. Робиться висновок про те, що основними мотивами переходу в інше громадянство були можливість отримати роботу, влаштуватися на державну службу, придбати землю та шлюб з місцевими громадянами. Велика частина натуралізованих українських емігрантів сподівалася при зміні політичної ситуації в Європі та СРСР повернутися в Україну. За таких обставин уряд Югославії не чинив би перепон для вибуття із набутого громадянства та повернення на Батьківщину.
Ключові слова: громадянство, еміграція, натуралізація, підданство, Румунія, Югославія.

Список посилань

1. Трощинський В.П.Міжвоєнна українська еміграція в Європі як історичне і соціально-політичне явище. К.: Інтел, 1994. 259 с.
2. Політична історія України. ХХ століття: У 6 т. Т. 5: Українці за межами УРСР (1918-1940). К., 2003. 720 с.
3. Піскун В. Політичний вибір української еміграції (20-ті роки ХХ століття). К.: МП «Леся», 2006. 672 с.
4. Козлитин В. Д. Русская и украинская эмиграция в Югославии (1919-1945 гг.). Харьков: «РА», 1996. 476 с.
5. Власенко В.Н. Формирование украинской политической эмиграции в Румынии в межвоенный период (первая волна).Русин. Кишинев, 2014. № 1 (35). С. 105-120.
6. Власенко В. Н. Вторая волна межвоенной украинской политической эмиграции в Румынии (зима – весна 1920 г.).Русин. 2014. № 2 (36). С. 270-284.
7. Власенко В. Н. Третья волна межвоенной украинской политическойэмиграции в Румынии (первая волна).Русин. 2014. № 4 (38). С. 99-114.
8.Власенко В. Формування міжвоєнної української політичної еміграції в Югославії (перша хвиля).Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету. 2014. Вип. ХХХІХ. С. 85-91.
9. Власенко В. Третя хвиля міжвоєнної української еміграції до Югославії. Русинистични студиї = Ruthenianstudies. Нови Сад, 2015. С. 103-132.
10. VlasenkoV.,GuzunV. InterwarUkrainianpoliticalemigrationinRomania (quantitativechanges). AnaleleUniversităţiidinCraiova. Istorie. 2017. Nr 1 (31).pp. 51-60.
11. Власенко В. Правове становище міжвоєнної української еміграції в Румунії (міжнародний аспект).Сумська старовина. 2014. №XLV. С. 29-36.
12. Власенко В. Натурализация украинской эмиграции в Болгарии в межвоенный период.Анамнеза / Софийски университет «Св. Климент Охридски». София, 2015. Кн. 1. С. 18-33.
13. Серапионова Е.П. Российская эмиграция в Чехословацкой республике (20-30-е годы). М.: Логос, 1995. 198 с.
14. Женевець. Ліга Націй і справи еміграції (Лист із Женеви).Тризуб. Париж, 1929. Ч. 10. С. 11-13.
15. ZakonodržavljanstvuKraljevineSHS.Službene novine Kraljevine SHS. Beograd, 1928. Br. 254 (od 1.11). S. 1289.
16. Новый Закон о подданстве.Кавказский казак. Белград, 1929. 1 августа. С. 7.
17.Центральний державний архів громадських об’єднань України (ЦДАГО), ф. 269, оп. 2, спр. 258.
18. Белоемиграција у Југославији: 1918-1941. Т. 1.Београд: Фото Футура, 2006. 506 с.
19. Ribkin-Puškadija T. Emigranti iz Rusije u kulturnom i znanstvenom životu Zagreba. Zagreb: Prosvjeta, 2006. 304 s.
20. ЦДАГО, ф. 269, оп. 2, спр. 273.
21. Государственный архив Российской Федерации, ф. Р-5680, оп. 1, д. 65.
22. Шорников П. Русское общество Бессарабии и румынское государство 1918-1940 гг. Русин. 2010. № 4 (22). С. 72-88.
23. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (ЦДАВО), ф. 4465, оп. 1, спр. 158.
24. Порохівський Г. Десять років на еміграції.Табор. Варшава, 1931. Кн. 15. С. 69-80.
25. Цибульський Б. Лист із Болгарії.Тризуб. 1929. Ч. 36. С. 16-19.
26. Націоналіст. Лист з Болгарії.Розбудова нації. 1929. Ч. 6-7. С. 246-247.
27. ЦДАГО, ф. 269, оп. 2, спр. 272.
28. В. С. З життя й політики.Тризуб. 1932. Ч. 41. С. 17-21.
29. ЦДАГО, ф. 269, оп. 2, спр. 280.
30. ЦДАГО, ф. 269, оп. 2, спр. 104.
31. Геродот Д. Еміграційні справи у Румунії.Тризуб. 1939. Ч. 32. С. 9-14.
32. ЦДАГО, ф. 269, оп. 2, спр. 277а.

Назва статті: ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЯ ВЛАДИ В УКРАЇНІ: ПРОБЛЕМА РЕАЛІЗАЦІЇ
Автор(и): O. В. Стогова
Сторінки: 13-20

Повний текст

Анотація

У статті розглядається сутність поняття децентралізація, аналізуються основні праці із цієї проблематики. Автор робить висновок, що децентралізація як засіб підвищення ефективності функціонування публічної влади вже впродовж тривалого часу перебуває у полі зору науковців та експертів. У роботі порівнюються базові підходи до визначення поняття децентралізації. Приділено увагу поняттям «деконцентрація» та «нецентралізація» та зроблено спробу їхнього розмежування із поняттям «децентралізація». Зроблено висновок, що виходячи із можливих ризиків децентралізація влади на користь органів місцевого самоврядування не може бути абсолютною. Виділені передумови успішної децентралізації. Автор досліджує сутність децентралізації у сучасній Україні посилаючись на нормативно-правові акти, які регулюють цей процес. Детально розглядається «Концепція реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні». У роботі аналізуються основні завдання цієї концепції та ступінь їхньої реалізації. Автором вивчаються переваги та недоліки децентралізації. На підставі проведеного дослідження зроблено висновок, що реформа є частковою, адже реалізованим є лише один з її напрямків – об’єднання територіальних громад. В Україні створені правові основи для реалізації цього напрямку, прийняті відповідні закони, а саме Закони України «Про добровільне об’єднання територіальних громад» та «Про співробітництво територіальних громад», а також розроблено методику формування спроможних територіальних громад. Зроблено висновок, що децентралізація влади в Україні здійснюється через реалізацію концепції реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади. При цьому реформування регіонального рівня місцевого самоврядування не відбувається, як і реформа виконавчої влади.
Ключові слова: децентралізація, реформування, місцеве самоврядування, публічна влада, об’єднання територіальних громад.

Список посилань

1.Ткачук А. Децентралізація влади: від потреби до реалізації (робочий зошит) – К.: ІКЦ «Легальний статус», 2013 .– 116 с.
2. Ткачук А. Скандинавський шлях. Досвід реформ адміністративно- територіального устрою і місцевого самоврядування в Данії та Швеції. – К.: Логос, 2015. – 124 с.
3. Ганущак Ю.І. Територіальна організація влади: Напрямки змін/за заг. ред. д. держ. упр., проф. Куйбіди В.С. [Монографія]. – Львів: Видавництво «Астролябія», 2013. – 166 с.
4. Ганущак Ю.І. Реформа територіальної організації влади; Швейцарсько- український проект «Підтримка децентралізації в Україні – DESPRO». – К.: ТОВ «Софія-А». – 2015. – 168 с.
5. Єрмолаєв А. Децентралізація влади та реформа місцевого самоуправління в Україні. – Київ: Нова Україна. Інститут стратегічних досліджень, 2015. – 44 с.
6. Децентралізація публічної влади: досвід європейських країн та перспективи України / [Бориславська О. М., Заверуха І. Б., Школик А. М. та ін.]; Центр політико-правових реформ. – К., Москаленко О. М., 2012. – 212 с.
7. Wiktorowska A. Prawnedeterminantesamodzielnościgminy. Zagadnieniaadministracyjne. – Warszawa: LIBER, 2002.– 278s.
8. Kosek-Wojnar M., Surówka K. Podstawyfinansówsamorząduterytorialnego. – Warszawa: WydawnictwoNaukowe PWN 2007., – 292s.
9. Woś T., Stelmach J., Bankowicz M., Grzybowak M. W łydykaWiedza o społeczeństwie. – Warszawa: WydawnictwoPrawniczeLexisNexis, 2003.–371s.
10. Finansepubliczne a prawofinansowe. Wyd. 2 / C. Kosikowski, E. Ruśkowski (red.). – Warszawa: Domwydawniczy ABC, 2006. – 868s.
11. Стогова, О. В. Децентралізація у федераціях: проблеми критеріїв та оцінювання // Вісник Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна. Серія Питання політології. – 2008. – № 810. – С. 99-105. Стогова О. В. Проблеми інтеграції у федеративних державах // Правовий вісник Української академії банківської справи. – 2011. – № 1 (4). – С. 9–13.
12. Децентралізація в Україні: досягнення, надії і побоювання.–Український політичний центр незалежних досліджень, 2017.– 32с.
13. Про ухвалення Концепції реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні : Розпорядження Кабінету Міністрів України від 1 квітня 2014 р. №333-р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/333-2014
14. Об’єднані територіальні громади [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://decentralization.gov.ua/region 15. Стогова О. В. Децентралізація та реформування місцевого самоврядування в Україні// Реформування правової системи в контексті євроінтеграційних процесів: матеріали Міжнародної науково-практичної конференції, м. Суми, 18-19 травня 2017 року. – Суми : Сумський державний університет, 2017. т, 2017. – Ч.1. – 280 с., С.81-84.

Назва статті: КОРУПЦІЙНІ ФАКТОРИ ПІД ЧАС ПРОВЕДЕННЯ ПУБЛІЧНИХ ЗАКУПІВЕЛЬ: ВІТЧИЗНЯНА ПРАКТИКА ТА ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД
Автор(и): K. I. Kрамаренко
Сторінки: 21-27

Повний текст

Анотація

Проаналізовано механізм проведення закупівель, відповідно до вимог законодавства, вивчено нормативно–правову базу, яка регулює діяльність в сфері закупівель, визначено основні їх види та головні вимоги до тендерної документації замовника, а також засади реалізації таких процедур, які можуть проводитись за новим законодавством України, досліджено корупційні механізми проведення торгів, вивчено основні переваги та недоліки проведення процедур через електронні майданчики, досліджено роль громадськості та ЗМІ при проведенні закупівель, вивчено типові порушення під час проведення процедури, як з боку замовника так і з боку виконавця із наведенням прикладів, досліджено зарубіжний досвід проведення торгів на прикладі Канади, США, Великобританії та Нової Зеландії, вивчено особливості проведення процедури закупівлі товарів та послуг за бюджетні кошти у цих країнах, запропоновані шляхи та методи вдосконалення проведення закупівель на основі зарубіжного досвіду, зокрема запропоновано впровадження випуску уповноваженим органом каталогу із публікацією відомостей про постачальників товарів та послуг для бюджетних організацій, досвід США пропонує додатково замовнику надавати звіт до уповноваженого органу із зазначенням результатів по кожному етапу проведення закупівлі, а той в свою чергу вже перевіряє достовірність даних на предмет порушень, за умови що сума товарів перевищує 25 тис. доларів, а також впровадження посади захисника конкуренції, яка б стежила за дотриманням основних правил чесної конкуренції та торгівлі,досвід Нової Зеландії частково збігається із першими кроками України у боротьбі з корупцією у сфері закупівель, проте потребує ще значних напрацювань та адаптації законодавства до норм Європейського Союзу, варто зазначити, що провадження електронної системи проведення торгів зумовило зниження загальної кількості корупційних схем та порушень під час проведення закупівель товарів та послуг за бюджетні кошти нашої держави.
Ключові слова: публічні закупівлі, бюджетні кошти, учасники торгів, електронна система закупівель, корупція, ринкові відносин.

Список посилань

1. Закон України «Про публічні закупівлі» Електронний ресурс Режим доступу: [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/922-19/page3] 2. Горбатюк Я. В. Правова характеристика процедури публічних закупівель за Законом України «Про публічні закупівлі» / Я. В. Горбатюк. // Юридичний вісник. – 2016. – №3. – С. 132–137.
3. Скандал у Львові: 21-річна дівчина виграла мега-тендер Читайте більше тут: http://expres.ua/news/2017/06/29/249795-skandal-lvovi-21-richna-divchyna-vygrala-mega-tender [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: http://expres.ua/news/2017/06/29/249795-skandal-lvovi-21-richna-divchyna-vygrala-mega-tender.
4. Севостьянова Г. С. Сучасний стан нормативно-правового забезпечення публічних закупівель в Україні / Г. С. Севостьянова. // Науковий вісник Ужгородського національного університету. – 2016. – №10. – С. 91–96
5. Хусанова К. Ю. Корупція в сфері державних закупівель: форми прояву та засоби протидії в контексті нового антикорупційного законодавства / К. Ю. Хусанова. // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія та практика). – 2010. – №22. – С. 323–333.
6. Мельніков О. В. Шляхи протидії корупції у сфері державних закупівель / О. В. Мельніков. // Механізми державного управління. – 2016. – №1. – С. 1–5.
7. Харченко Г. А. Міжнародний досвід у системі державних закупівель / Г. А. Харченко // Економіка та держава. – 2009. – № 11. – С. 200–204.
8. Клейнер Г. Еще раз о роли государства и государственном секторе в экономике / Г. Клейнер. // Вопросы экономики. – 2004. – №4. – С. 25–37.
9. Кайдаш Т. Державні закупівлі в Сполучених Штатах Америки / Т. Кайдаш. – К. : Державні закупівлі України. – 2007. – № 12 (42). − С. 52–56.
10. Ткаченко Н.Б. Державні закупівлі [Текст]: підручник / Н.Б. Ткаченко. – К.: Київ.нац.тог.екон.ун–т.,2011.-244 с.

Назва статті: ПОРУШЕННЯ ПОРЯДКУ ЗДІЙСНЕННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У СФЕРІ КОМП’ЮТЕРНОГО ПРОГРАМУВАННЯ, КОНСУЛЬТУВАННЯ
Автор(и): A. M. Kуліш, O. Ю. Рибак
Сторінки: 28-32

Повний текст

Анотація

На підставі проведеного аналізу класифіковано загальні та спеціальні ознаки комп’ютерного програмування, консультування як виду господарської діяльності. До загальних ознак віднесено: надання зазначених послуг не для власних потреб, а для задоволення потреб інших осіб; професійний характер діяльності; результати такої діяльності мають вартісний характер, реалізуються за плату; діяльність у сфері комп’ютерного програмування поєднує як приватні інтереси розробників такого продукту, так і публічні інтереси держави. До спеціальних віднесено: створення за допомогою електронних ресурсів; надання послуги в цифровому просторі; застосування розрахункових інструментів у мережі Інтернет.
Встановлено, що суди при розгляді справ за ст. 164 Кодексу України про адміністративні правопорушення керуються практикою Європейського суду з прав людини, згідно з якою стандарти Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з кримінального провадження поширюються і на справи про адміністративні правопорушення.
Аргументовано доцільність застосування наступних кваліфікуючих ознак порушення правил здійснення господарської діяльності у сфері комп’ютерного програмування, консультування: систематичність здійснення такої діяльності, професійний характер, отримання прибутку. Виходячи зі складності встановлення у суді вини правопорушника при притягненні до адміністративної відповідальності за ст. 164 КУпАП, запропоновано при розгляді таких справ встановити презумпцію усвідомлення протиправності діяння. Застосування такої презумпції адекватно відображає об’єктивні ознаки складу правопорушення. Знайшли подальший розвиток положення щодо доцільності приведення у відповідність ст. 10 Кодексу України про адміністративні правопорушення та ст. 68 Конституції України.
Ключові слова: господарська діяльність, комп’ютерне програмування, консультування, систематичність, легалізація, вина, презумпція, протиправність.

Список посилань

1. Концепція розвитку цифрової економіки і суспільства України на 2018-2020 роки: розпорядження КМУ від 17.01.2018 № 67-р. Київ: Офіційний вісник України, 2018, № 16. С. 70.
2. Класифікація видів економічної діяльності ДК 009:2010: наказ Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики 11.10.2010 № 457. Київ. URL: http://zakon2.rada.gov.ua/rada/show/vb457609-10
3. Щербина В.С. Господарське право. Київ, 2013. 640 с.
4. Вінник О. М. Господарське право. Київ, 2004.-624 с.
5. . Задвірний Я. О. Використання можливостей електронної комерції у процесі ведення бізнесу. Формування ринкової економіки в Україні. 2008. Вип. 18. С. 70–75.
6. Кодекс України про адміністративні правопорушення: Закон УРСР від 07.12.1984 № 8073-X. Київ. URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/80731-10
7. Постанова Апеляційного суду Миколаївської області у справі № 33/784/248/2017 від 12.06.2017. URL: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/67055551
8. Господарський кодекс України: Закон України від 16.01.2003 № 436-IV. URL: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/436-15
9. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950. URL: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/995_004
10. Конституція України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР. Офіційний вісник України. 2010. № 72. Спеціальний випуск. С. 15.
11. Лук’янець Д.М. Вина як суб’єктивна підстава адміністративної відповідальності та проблеми її визначення. Адвокат. 2004. № 7. С. 3-6.
12. Податковий кодекс України: Закон України від 02.12.2010 року № 2755-VI. Відомості Верховної Ради України. 2011. № 13. Ст. 112.

Назва статті: ЩОДО СТРУКТУРИ ФІНАНСІВ СУБ’ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ У ФІНАНСОВІЙ СИСТЕМІ УКРАЇНИ
Автор(и): Л. Д. Руденко, В. В. Миргород-Карпова
Сторінки: 33-39

Повний текст

Анотація

У статті досліджено структуру фінансів суб’єктів господарювання у фінансовій системі України, виходячи з комплексного аналізу норм господарського та фінансового права, особливостей режиму здійснення господарської діяльності, державно-приватного партнерства. Вказано на відсутність прямої залежності між формою власності та режимом всіх фінансів суб’єктів господарювання. Фінанси суб’єктів господарювання можуть бути спрямовані як на задоволення приватних, так і публічних інтересів, у тому числі на договірній основі між державою та суб’єктом господарювання. Виокремлено кваліфікуючі ознаки правового режиму фінансів суб’єктів господарювання: встановлені нормами права правила мобілізації, розподілу, перерозподілу, використання і контролю. Запропоновано поділ фінансів суб’єктів господарювання за правовим режимом на такі, які мають публічний режим та приватний режим мобілізації, розподілу, перерозподілу, використання і контролю. При цьому, публічний режим фінанси суб’єктів господарювання можуть мати як в силу прямої вказівки закону (податки, інші обов`язкові платежі, відрахування частини отриманого прибутку державними підприємствами, виплата дивідендів державі), так і на основі консенсусу між державою та суб’єктом господарювання (фінанси, що інвестуються суб`єктом господарювання у межах договору концесії, управління майном, спільної діяльності тощо). Аргументовано доцільність розгляду фінансів суб’єктів господарювання як універсальної категорії. Вказано на наявність взаємозалежності між приватними та публічними фінансами, виходячи з розуміння публічного інтересу як у фінансовому, так і у господарському праві як спільного інтересу, консенсусу між інтересами приватних осіб, суб’єктів господарювання та інтересами держави. Забезпечення балансу приватних та публічних інтересів є спільним завданням як у фінансовому, адміністративному, так і у господарському праві.
Ключові слова: фінанси, правовий режим, суб’єкт господарювання, держава, публічний режим, приватний режим, державно-приватне партнерство, публічний інтерес.

Список посилань

1. Чорна О.М. Концептуальні підходи до розвитку фінансів суб’єктів господарювання в Україні. Науковий вісник: Фінанси, банки, інвестиції. 2011. № 3. С. 26-32.
2. Олійник О.О. Економічна сутність фінансової системи з погляду вітчизняної та західної науки. Науковий вісник: Фінанси, банки, інвестиції. 2013. №4. С. 41-46.
3. Селіверстова Л.С. Місце фінансів корпорацій у фінансовій системі України. Актуальні проблеми економіки. 2013. № 2. С. 84-90.
4. Селіверстова Л.С., Єрмакова О.М. Місце та роль фінансів суб’єктів господарювання у фінансовій системі України. Економіка та суспільство. 2017. № 11. С. 455-460.
5. Allen F. Comparing financial systems: a survey. Philadelphia: University of Pennsylvania Wharton School. 2001. 80 p.
6. Боди З. Фінанси: навчальний посібник. К:Вильямс, 2007. 584 с.
7. Hartmann P. The Euro Area Financial System: Structure, Integration and Policy Initiatives. Working paper №230. European Central Bank 2003. 55 p.
8. Латковська Т.А. Поняття та структура сучасної фінансової системи України. URL: http://www.bookz.com.ua/26/PD111_13.pdf.
9. Нестеренко А.С. Фінансова система України: правова характеристика та законодавче регулювання: автореф. дис. … д.ю.н.: 12.00.07. Одеса, 2014. 38 с.
10. Попова А.В. Поняття й особливості фінансової діяльності суб’єктів господарювання. Адміністративне право і процес. 2017. № 1(19). 2017. C. 103-110.
11. Соколова Е.Д. Правові основи фінансової системи Росії. Москва: Юриспруденція, 2006. 112 с.
12. Орлюк О.П. Фінансове право. Академічний курс: Підручник К.: ЮрінкомІнтер, 2010. 808 с.
13. Борисов А.Б. Великий економічний словник. М.: Книжковий світ, 2010. 864 с.
14. Господарський кодекс України від 16.01.2003 №436-IV / Верховна Рада України. URL: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/436-15.
15. Попова А. Поняття фінансів суб’єктів господарювання. Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. 2013. № 3(97). С. 59-63.
16. Годме Поль Мари. Финансове право. М.: Прогресс, 1978. 429 с.
17. Законом України «Про відкритість використання публічних фондів» від 11.02.2015 №183-VIII / Верховна Рада України. URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/183-19.
18. Руководство по статистике государственных финансов 2001 года. Международный валютный фонд, 2001. 230 с.
19. Kaul, I. and Conceicao, P., Overview. The new puplic finance. Responding to global challenges, The United Nations Development Programme, availableat. URL: http://web.undp.org/thenewpublicfinance/overview/ english_new.pdf.
20. Куценко Т.Ф. Публічні фінанси в Україні: зміст та структура з урахуванням сучасних тенденцій розвитку. Економіка та держава. 2016. № 6. С. 62-66.
21. Фокша Л.В. Публічні фонди: поняття, ознаки та правова природа. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. 2014. № 10-1. С. 162–164.
22. Бардаш С.В., Баранюк Ю.Р. Поняття і склад публічних фінансів як об’єкта державного фінансового аудита. Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Міжнародні економічні відносини та світове господарство. 2016. Вип. 6 (1). С.34-37.
23. Закон України «Про управління об’єктами державної власності» від 21.09.2006 №185-V / Верховна Рада України. URL: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/185-16.
24. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження базового нормативу відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності у 2016 році господарських товариств, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави» від 1 березня 2017 р. №120 / Верховна Рада України. URL: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/120-2017-%D0%BF.

Назва статті: МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД МЕДИЧНОГО СТРАХУВАННЯ
Автор(и): Р. O. Kaмчатий
Сторінки: 40-45

Повний текст

Анотація

У статті розглядаються особливості міжнародного досвіду медичного страхування, висвітлено схему взаємовідносин між окремими суб’єктами державного медичного страхування у даній країні та з’ясовуються можливі перспективи його впровадження в Україні. Виокремлено групи країн залежно від їх системи медичного страхування (загальнообов’язкової та добровільної) та її особливості залежно від позиції, яку займає відповідна країна; з’ясовано методи вказаних систем медичного страхування. Здійснено аналіз статистичних даних окремих аспектів медичного страхування на міжнародному рівні, зокрема, фінансового забезпечення та витрат громадян на медичне страхування. Проведено ретроспективний аналіз впровадження систем медичного страхування на міжнародному рівні. На сучасному етапі в умовах євроінтеграції та адаптації вітчизняного законодавства до європейського та міжнародного, проведення медичної реформи, яка має ознаки модерної та відповідає сучасним реаліям, особливо важливим та необхідним є аналіз реалізація медичного страхування на міжнародному рівні. Існуючі засоби оцінки даного питання в переважній більшості базуються на статистичних та аналітичних підходах. Це збільшує можливості існуючих засобів, наприклад, щодо використання різних типів вхідних даних для оцінювання. У статті представлено теоретичний підхід до аналізу проблеми міжнародного досвіду медичного страхування. Запропонований підхід забезпечує виявлення специфіки здійснення медичного страхування у різних країнах, базується на розуміння медичного страхування як дієвого та оптимального механізму медичного забезпечення громадян.
Міжнародний досвід медичного страхування у статті аналізується на прикладі таких держав, як: Сполучені Штати Америки, Німеччина, Франція, Нідерланди, Казахстан, Великобританія, Швеція та Японія. Окремі аспекти досліджуваного питання розглядаються на прикладі більшості держав Європейського Союзу.
Ключові слова: медичне страхування, міжнародний досвід, страхові компанії, охорона здоров’я, фінансові витрати, обов’язкове медичне страхування.

Список посилань

1. Медицинское страхование : опыт зарубежного здравохранения [Електронний ресурс] // РосМедСтрах. – Режим доступу : http://www.rosmedstrah.ru/articles.php?show=1&id=305&srch=1
2. Зарубежный опыт организации медицинского страхования [Електронний ресурс] // Финансовая аналитика. – Режим доступу : http://www.bankpartition.ru/baiss-726-1.html
3. Зарубежный опыт медицинского страхования [Електронний ресурс] // Тalkbanks. – Режим доступу : http://www.talkbanks.ru/lbas-426-1.html
4. Череп А. В. Практичний іноземний досвід медичного страхування / А. В. Череп // Сталий розвиток економіки. – 2013. – № 2. –
С. 17-23
5. Бучкевич М. М. Досвід медичного страхування у зарубіжних країнах / М. М. Бучкевич // Науковий вісник Національного лісотехнічного університету України : збірник науково-технічних праць / Національний лісотехнічний університет України. – Львів, 2011. – Вип. 21.10. – С. 178-183
6. Нонко В. Іноземний досвід медичного страхування / В. Нонко, Т. Стецюк // Главний врач. – 2002. – № 4. – С. 42–44.
7. Ювсечко О. Зарубіжний досвід розвитку медичного страхування та можливості його використання в Україні [Електронний ресурс] /
О. Ювсечко // Науковий блог НаУ «Острозька академія». – 30.06.2010. – Режим доступу: https://naub.oa.edu.ua/2010/zarubizhnyj-dosvid-rozvytku-medychnoho-strahuvannya-ta-mozhlyvosti-joho-vykorystannya-v-ukrajini/
8. Філіпенко А. В. Порівняльний аналіз медичного страхування в країнах світу / А. В. Філіпенко, Ю. О. Ольвінська // Статистика – інструмент соціально-економічних досліджень: матер. конф. – Одеса, ОНЕУ. – С. 91 – 97
9. Юрчук Д. Д. Зарубіжний досвід медичного страхування та можливості реалізації вУкраїні [Електронний ресурс] /
10. Д. Д. Юрчук, Б. В. Федінчук. – 2011. – Режим доступу: http://www.rusnauka.com/2_KAND_2011/Economics/77868.doc.htm

Назва статті: АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ТРАНСПЛАНТАЦІЇ ОРГАНІВ І (АБО) ТКАНИН ЛЮДИНИ В УКРАЇНІ І ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ
Автор(и): O. I. Kисельова
Сторінки: 46-51

Повний текст

Анотація

Стаття присвячена дослідженню особливостей правового регулювання трансплантації органів і тканин людини, закріплених в законодавстві України та деяких інших країн Європи. Недоліки українського законодавства в області трансплантації актуалізують необхідність розгляду зарубіжного досвіду правового регулювання цього процесу, правової регламентації підстав і умов надання згоди на вилучення або відмови потенційного донора і правових наслідків цього. У законодавстві різних країн існує два основних підходи до визначення правомірності вилучення трансплантата у померлої людини. Зокрема, в ряді країн діє «презумпція згоди», за якої згода на вилучення органів після смерті особи не вимагається (зокрема це такі країни як Австрія, Данія, Бельгія, Фінляндія, Іспанія), в інших країнах діє «презумпція незгоди», яка передбачає наявність попередньої згоди людини або її родичів на проведення вилучення органів для трансплантації (наприклад, США, Німеччина, Великобританія, Японія. Актуальним в Україні залишається питання щодо можливості закріплення на законодавчому рівні “презумпції згоди” на вилучення органів і тканин, адже багатьма фахівцями висловлюється думка про недопустимість таких законодавчих дій через воєнні дії на території України та недосконалість державного контролю за діяльністю установ, що здійснюють трансплантацію. Але разом з тим, очевидним є те, що наразі закони не відповідають сучасним вимогам, і все це створює певні прогалини в українському законодавстві. Дослідження трансплантації органів і (або) тканин людини з точки зору адміністративного права дозволяє виявити проблеми державного регулювання даної сфери охорони здоров’я і дозволяє виробити комплексний підхід до вирішення даних проблем.
Ключові слова: трансплантація, законодавство, пересадка людських органів і тканин, донор, реципієнт, презумпція, згода, відмова, державні органи, Україна, Німеччина, Франція, Бельгія, Греція.

Список посилань

1. Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині: Закон України від 16.07.1999 № 1007-XIV / Відомості Верховної Ради України.- Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1007-14
2. Цивільний кодекс України [Електронний ресурс] : від 16.01.2003 р. // Офіц. сайт Верхов. Ради України. – Режим доступу: www. rada.gov.ua.
3. Code de la santé publique. URL: http://www.legifrance.gouv.fr.
4. Gesetz über die Spende, Entnahme und Übertragung von Organen und Geweben (Transplantationsgesetz — TPG). URL: http://www.gesetze-im-internet.de/tpg/BJNR263100997.html.
5. Фабрика Т.А. Ответственность за незаконную трансплантацию человеческих органов и (или) тканей в зарубежном и российском законодательствах // Вестник Челябинского государственного университета. 2010. Вып. 24.
6. Наказ МОЗ «Про встановлення діагностичних критеріїв смерті мозку та процедури констатації моменту смерті людини» від 23.09.2013 р. № 821, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 14 жовтня 2013 р. за № 1757/24289.- Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z1757-13
7. Івачевська Г.В. Проблеми встановлення критеріїв смерті фізичної особи та їх значення для цивільного права // Університетські наукові записки. – 2007. – № 4. – С. 192-200
8. Проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо охорони здоров’я та трансплантації органів та інших анатомічних матеріалів людині від 04.08.2015 № 2386а-1 / Відомості Верховної Ради України. – Режим доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=56231

Назва статті: ПРAВOВA ПРИРOДA СЛIДЧOГO ЕКСПЕРИМЕНТУ
Автор(и): П. M. Maланчук
Сторінки: 52-55

Повний текст

Анотація

У стaттi прoaнaлiзoвaнo aктуaльнi прoблеми прoведення слiдчoгo експерименту, дoслiдженo нaявнi в юридичнiй лiтерaтурi тoчки зoру щoдo цьoгo питaння. Стaття присвяченa aнaлiзу теoретичних пiдхoдiв i кримiнaльнoгo прoцесуaльнoгo зaкoнoдaвствa щoдo врегулювaння прoведення слiдчoгo експерименту, фoрмулювaння нa цiй oснoвi виснoвкiв стoсoвнo пoняття, сутнoстi й прaвoвoї прирoди цiєї слiдчoї (рoзшукoвoї) дiї. Устaнoвленo, щo слiдчий експеримент зa свoєю сутнiстю є слiдчoю (рoзшукoвoю) дiєю дoслiднoгo хaрaктеру, oскiльки сaме вiдтвoрення, дoслiди й випрoбувaння, щo прoвoдяться в йoгo межaх, i стaнoвлять йoгo сутнiсну прирoду, слугують специфiчним зaсoбoм перевiрки тa oдержaння нoвих дoкaзiв у кримiнaльнoму прoвaдженнi. Слiдчий експеримент визнaченo як слiдчу (рoзшукoву) дiю, щo пoлягaє у вiдтвoреннi (вiднoвленнi, пoнoвленнi, пoвтoреннi в кoпiї) дiй, oбстaнoвки, oкремих oбстaвин певнoї пoдiї, прoведеннi неoбхiдних дoслiдiв i випрoбувaнь з метoю oтримaння дoкaзiв, перевiрки дoстoвiрнoстi нaявних дoкaзiв у кримiнaльнoму прoвaдженнi. Дoслiдженo спiввiднoшення слiдчoгo експерименту з тaкими слiдчими (рoзшукoвими) дiями, як oгляд мiсця пoдiї, пред’явлення для впiзнaння, дoпит. Зрoбленo aкцент нa тoму, щo слiдчий експеримент пoтрiбнo вiдрiзняти вiд експерименту як зaгaльнoнaукoвoгo метoду дoслiдження, щo викoристoвується як пiзнaвaльний прийoм пiд чaс прoведення oкремих слiдчих дiй. Зaзнaченa слiдчa дiя є сильним психoлoгiчним зaсoбoм впливу нa йoгo учaсникiв. Визнaченo, щo перспективним нaпрямoм кримiнaльнoї прoцесуaльнoї й кримiнaлiстичнoї нaук пoтрiбнo визнaти вдoскoнaлення нaявних i рoзрoбку нoвих пoлoжень кримiнaльнoгo прoцесуaльнoгo зaкoну, тaктичних прийoмiв i метoдичних рекoмендaцiй щoдo прoведення слiдчoгo експерименту, спрямoвaних нa пiдвищення якoстi й ефективнoстi дiяльнoстi oргaнiв дoсудoвoгo рoзслiдувaння, прoкурoрa в чaстинi збирaння, перевiрки тa oцiнювaння дoкaзiв у кримiнaльнoму прoвaдженнi.
Ключoвi слoвa: слiдчий експеримент, дoслiдження, дoсудoве рoзслiдувaння.

Список посилань

1. Нoвикoв С.И. Следственный эксперимент при рaсследoвaнии дoрoжнo-трaнспoртных прoисшествий : учеб. пoсoб. / С.И. Нoвикoв, Ш.Ш. Ярaмышьян. — К. : КВШ МВД СССР, 1986. — 84 с.
2. Бaлицький Т.М. Слiдчий експеримент в системi слiдчих (рoзшукoвих) дiй у кримiнaльнoму прoвaдженнi Укрaїни : дис. … кaнд. юрид. нaук : спец. 12.00.09 / Т.М. Бaлицький. – Iрпiнь, 2015. – С. 29.
3. Чaплинськa Ю.A. Слiдчий експеримент (oргaнiзaцiйний aспект) / Ю.A. Чaплинськa // Кримiнaлiстичний вiсник. – 2013. – № 1. – С. 44.
4. Кoмiссaрчук Ю.A. Пiдстaви тa прoцесуaльний пoрядoк прoведення слiдчoгo експерименту / Ю.A. Кoмiссaрчук, O.В. Ряшкo // Нaукoвий вiсник Львiвськoгo держaвнoгo унiверситету внутрiшнiх спрaв. – 2014. – Вип. 3. – С. 248–249.
5. Криминaлистикa : учебник / пoд ред. Е. П. Ищенкo. — Мoсквa : Юристъ, 2000. — 751 с.
6. Кримiнaльний прoцесуaльний кoдекс Укрaїни : [нaукoвo-прaктичний кoментaр] / вiдп. ред.: С.В. Кiвaлoв, С.М. Мiщенкo, В.Ю. Зaхaрченкo. – Х. : Oдiссей, 2013. – С. 495.
7. Рaтинoв A.Р. Судебнaя психoлoгия для следoвaтелей / A.Р. Рaтинoв. – М. : Юрлитинфoрм, 2001. – С. 312.

Назва статті: КРИМІНОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ КОРУПЦІЙНОЇ ЗЛОЧИННОСТІ
Автор(и): В. В. Сухонос
Сторінки: 56-60

Повний текст

Анотація

Стаття присвячена висвітленню питань щодо проблем корупційної злочинності як поширеному явищу в Україні. Автори дослідили кримінологічне визначення даного поняття, проаналізували причини та фактори, щодо поширення даного явища. В даній роботі розглянули наукові підходи щодо визначення типології корупційних злочинців, яка враховує міжнародно-правові підходи до визначення корупційних дій. Розкрили сутнісні ознаки, проаналізували основні механізми розвитку корупційної злочинності. На жаль, проблема протидії даного явища поширена у багатьох країнах, однак Україна є беззаперечним лідером. В державі задля боротьби з корупційною злочинністю були створені спеціальні антикорупційні інституції, проте вони не функціонують належним чином. Необхідно відмітити, що не створено дієвого механізму щодо забезпечення боротьби з корупційною злочинністю. В Україні досить низький рівень застосування криміналістичних досліджень, які є важливим фундаментом для зменшення показників в даній сфері. У статті проаналізовано міжнародний рейтинг та інші дослідження, які свідчать про низький рівень протидії злочинності. Також, авторами досліджено офіційну звітність щодо кількісно-якісних показників корупційної злочинності за останні роки. Протидія корупційній злочинності передбачає, перш за все, всебічне вивчення цього правового феномену не лише з точки зору кримінального права, а й кримінології.
Ключові слова: корупція; корупційна злочинність; типологія корупційних злочинців; протидія; офіційна статистична звітність; антикорупційні органи, стратегія антикорупційної діяльності.

Список посилань

1. Ястребов В.Б. К вопросу о понятии криминологической характеристики преступлений / В.Б. Ястребов // Вопросы борьбы с преступностью. – М.: Юридическая литература, 1982. – Вып. 37. – С. 14–20.
2. Даньшин И.Н. Преступность: понятие, общая характеристика, причины и условия: учеб. пособ. / И.Н. Даньшин. – К.: УМК ВО, 1988. – 88 с.
3. Centr Razumkova [Razumkov’s center], razumkov.org.ua. Retrieved from [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://razumkov.org.ua/ ukr/poll.php?poll_id=903 [in Ukrainian] 4. Ukraine Corruption Index Retrieved from [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://tradingeconomics.com/ukraine/corruption-index.
5. Моніторинговий кримінологічний аналіз злочинності в Україні (2009–2013 роки): моногр. / Є.М. Блажівський, І.М. Козьяков, О.О. Книженко, О.М. Литвак та ін. – К.: Національна академія прокуратури України, 2014. – 484 с.
6. Зелинский А.Ф. Криминология: курс лекции / А.Ф. Зелинский. – Х.: Прапор, 1996. – 238 с.
7. Шостко О. Ю. Кримінологічна характеристика корупційної злочинності в Україні / О. Ю. Шостко // Питання боротьби зі злочинністю : зб. наук. пр. / редкол.: В. І. Борисов та ін. – Х. : Право, 2014. – Вип. 28. – С. 69–78.
8. Про засади державної антикорупційної політики в Україні (Антикорупційна стратегія): проект Закону України від 26 квітня 2018 року № 8324 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://nazk.gov.ua/proekt-zakonu-ukrayiny-pro-zasady-derzhavnoyi-antykorupciynoyi-polityky-v-ukrayini-antykorupciyna
9. Маршуба Н.О.Корупційна злочинність в Україні: сучасний стан та основні стратегії протидії Україні / Н. О. Маршуба // Питання боротьби зі злочинністю / – Х.: Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого, 2016. – Вип. 31. – С. 123–134.

Назва статті: МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД ЗАСТОСУВАННЯ ЗАСТАВИ ЯК ЗАПОБІЖНОГО ЗАХОДУ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ
Автор(и): O. В. Iльченко, Б. A. Maлій
Сторінки: 61-66

Повний текст

Анотація

У статті проаналізовано основні положення, що стосуються застосування застави у кримінальному процесуальному законодавстві України та зарубіжних країн. Дана стаття містить короткий виклад про роль застави як запобіжного заходу, її суті, а також розкрито переваги її застосування над іншими запобіжними заходами.
Наразі, в Україні застава виступає як доволі суперечливий запобіжний захід, через те, що відсутній чіткий механізм повернення її заставодавцю у разі доведення невинуватості. Також даним запобіжним заходом часто користуються посадові особи, які підозрюються у дачі неправомірної вигоди у особливо великих розмірах або розкраданні державних коштів щоб залишити територію України, таким чином уникнувши покарання. Тому ця тема є надзвичайно актуальною у сучасному суспільстві і потребує негайного врегулювання.
У статті наголошується на тому, що процес реформування кримінального процесуального законодавства в Україні лише набирає обертів. Україні варто звернути увагу на досвід європейських партнерів, які доволі успішно дійшли до того, що застава є одним із найдемократичніших засобів забезпечення судового провадження. Проводиться порівняння застави з іншими запобіжними заходами, що застосовуються у кримінальному провадженні.
Звертаємо увагу, щоу чинному законодавстві країн Західної Європи та Сполучених Штатів Америки застава, як і майнова порука, є найбільш ефективними та частіше за інші запобіжні заходи застосовуються в судочинстві, оскільки виконують покладені на них функції та забезпечують інтереси як кримінального процесу, так і обвинувачених, підсудних.
Ключові слова: кримінальне провадження, застава, кримінальний процес, запобіжний захід, міжнародний досвід.

Список посилань

1. Данченко Т. В. Міжнародний досвід застосування застави / Т. В. Данченко // Сучасні питання економіки і права. – 2011. – Вип. 2. – С. 121-127.
2. Дрозд В. Г. Міжнародний досвід використання запобіжних заходів, що не пов’язані з обмеженням волі за кримінальним процесуальним законодавством країн дальнього зарубіжжя // В. Г. Дрозд // Проблеми теорії та практики застосування законодавств – 2016. – № 1-9. С. 61-71
3. Кримінально-процесуальний закон Латвії від 21.04.2005 [Електронний ресурс]. –Режим доступу: http://www.pravo.lv/likumi/29_upz.html
4. Даєв В. Г. Взаємозв’язок кримінального права і процесу: підручник / В. Г. Даєв. Л . : Вид-во Ленінградського університету. – 1982. – 358 с.
5. Руднев В. Залог в России, «бейл» в США / В. Руднев // Российскаяюстиция. – 1998. – №4. – С. 22.
6. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права: [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/995_043
7. Баранов С. Цілі застосування і запобіжні заходи у вигляді застави / С.А. Баранов // Бізнес в законі. – 2009. – С. 91-94
8. Штефан Гасс. Взяття під варту у світлі практики Європейського Суду з прав людини // Вісник Центру суддівських студій. – №4-5. – 2005. – С. 16-21.

Назва статті: ЩОДО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО СТАТУСУ ОСІБ, ВІДНОСНО ЯКИХ ПЕРЕДБАЧАЄТЬСЯ ЗАСТОСУВАННЯ ПРИМУСОВИХ ЗАХОДІВ МЕДИЧНОГО ХАРАКТЕРУ
Автор(и): В. В. Печко
Сторінки: 67-71

Повний текст

Анотація

У науковій статті розглянуто окремі аспекти нормативної специфікації процесуального статусу осіб, щодо яких передбачається застосування примусових заходів медичного характеру, крізь призму обсягу та змісту національних та міжнародних правових гарантій. Автором розглянуто проблему застосування окремих положень кримінального процесуального законодавства, які регулюють правові відносини щодо осіб, відносно яких передбачається застосування примусових заходів медичного харатеру. Даний напрямок доповнюється також розглядом понять «процесуальний стан», «неосудність», «презумпція осудності», перелік суб`єктів, щодо яких можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру, структурні елементи «права на захист», щодо осіб, до яких передбачається застосування примусових заходів медичного характеру. У статті наведено аналіз поглядів таких дослідників як С.Л. Шаренко та А.А. Галаган, а також враховано міжнародну практику, зокрема, рішення Європейського суду з прав людини, прийнятих за результатами розляду скарг громадян України щодо правових гарантій для осіб, які примусово утримуються в психіатричному закладі. Особливу уваги приділено розгляду системи національних гарантій, що має на меті здійснення ефективного кримінального судочинства, з огляду на висновки Верховного Суду України. На підставі аналізу національного законодавства, судової практики, а також залучення міжнародного досвіду з питань процесуального статусу осіб, щодо яких передбачається застосування примусових заходів медичного характеру, встановлено існування процесуального обмеження прав неосудних осіб та можливість виникнення колізій під час реалізації норм національного законодавства. Автором запропоновано створити додаткові процесуальні гарантії особам, щодо яких передбачається застосування примусових заходів медичного характеру, шляхом вдосконалення правової норми КПК України, яка регулює обсяг прав осіб на апеляційне та касаційне оскарження. Такий авторський погляд буде цікавим для фахівців у галузі кримінального процесу та кримінального праву.
Ключові слова: процесуальний статус, процесуальні гарантії, особа, щодо якої передбачається застосування примусових заходів медичного характеру.

Список посилань

1. Пресняков Ю. В. Римское право. Понятия, термины, определения. Москва : Юрид. лит-ра, 1989. 448 c.
2. Нажимов В. П. Об уголовно-процесуальных функциях. Ленинград : Изд-во Ленингр. Ун-та, 1973. № 5. С. 73–82.
3. Божьев В. П. Уголовно-процесуальные отношения. Москва : Юрид. лит-ра, 1975. С. 111
4. Комарова Н. А. Производство по применению принудительных мер медицинского характера к душевнобольным. СПб. : Изд-во Санкт-Петербургского ун-та, 1996. С. 14–15.
5. Шаренко С. Л. Кримінально-процесуальні проблеми застосування примусових заходів медичного характеру. Харків : Право, 2002. 208 с.
6. Кримінальний процесуальний кодекс України від 15.12.2017 [Електронний ресурс]. URL : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/paran3978#n3978. (дата звернення 01.03.2018)
7. Захожий Л. Гарантии прав невминяемых в судебном разбирательстве. Москва : Сов. юстиция, 1978. № 3. С. 23–24.
8. Галаган А. И. Особенности расследования органами внутренних дел общественно опасных деяний лиц, признаваемых невминяемыми. Киев : Изд-во Киевск. Высш.шк. МВД СССР, 1986. С. 31–35.
9. Справа «Горшков проти України»: Рішення Європейського Суду з прав людини від 08.11.2005. [Електронний ресурс]. Сайт Верховної Ради України. URL: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/974_090.
10. Справа «Кучерук проти України»: Рішення Європейського Суду з прав людини від 06.12.2007 [Електронний ресурс]. Сайт Верховної Ради України. URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/974_839/page3. (дата звернення 01.03.2018)
11. Постанова Верховного Суду України від 29.09.2016 у справі № 5-246кс15(16) [Електроний ресурс]. Сайт Верховного Суду України. – URL: http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu.nsf. (дата звернення 01.03.2018).

Назва статті: СПЕЦІАЛІЗАЦІЯ СУДУ, ЯК ТЕНДЕНЦІЯ СУЧАСНОГО ПРАВА
Автор(и): Д. Maлєтов
Сторінки: 72-77

Повний текст

Анотація

Стаття присвячена розгляду питання судової спеціалізації. У статті з’ясовано етимологію слова «спеціалізація» та досліджено сутність поняття судової спеціалізації, її значення саме як базового принципу організації системи правосуддя. Прослідковано, що сучасна тенденція в сфері права, а зокрема в судочинстві до спеціалізації має незворотній характер. Встановлено, що з розвитком суспільства одночасно збільшується обсяг інформації й тому щоб встигати за інформаційною динамікою суспільних перетворень суддям потрібно спеціалізуватися у певній конкретній сфері.
У статті висвітлено такий базовий принцип організації судової системи як принцип судової спеціалізації, який закріплений в Конституції України та в Законі України «Про судоустрій і статус суддів».
Опрацьовані думки вітчизняних вчених щодо судової спеціалізації. Визначено, що принцип судової спеціалізації залежить від розвитку правової системи країни, її традицій та економічної спроможності держави забезпечити впровадження цього принципу.
Проаналізовано позиції Європейської комісії «За демократію через право» (Венеціанської комісії), де підтверджується, що явище судової спеціалізації є поширеним серед судових органів країн-учасниць Європейського союзу. Венеціанська комісія у своїх Висновках наводить можливі позитивні наслідки впровадження судової спеціалізації, визначаючи що питання спеціалізації, це питання внутрішнього суверенітету держави.
Проаналізовано можливі позитивні риси судової спеціалізації. Проведена робота по формуванню власної точки зору автора на досліджуване питання.
Ключові слова: судова спеціалізація, спеціалізація суду, принцип спеціалізації.

Список посилань

1. Омельяненко, В.А. Вплив “інформаційного вибуху” та цифрового розриву на світову економіку [Текст] / В.А. Омельяненко, В.О. Резніченко // Економічні проблеми сталого розвитку : матеріали Міжнародної науково-практичної конференції, присвяченої пам’яті проф. Балацького О.Ф., м. Суми, 6-8 травня 2014 р.: у 2-х т. / За заг. ред.: О.В. Прокопенко, О.В. Люльова. – Суми : СумДУ, 2014. – Т.2. – С. 115-116.
2. Философский энциклопедический словарь/ Ред.-сост. Е. Ф. Губский, Г. В. Кораблева, В. А. Лутченко. — М.: ИНФРА-М, 2003. — 576 с. — (Библиотека словарей “ИНФРА-М”). — ISBN 5-86225-403-Х] 3. Крысин Л.П. Толковый словарь иностранных слов.: Рус. яз., 3-е изд., доп. – М.: Рус. яз., 2005. – 1210 с..
4. Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. — К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2005. — 1364 с.)
5. Конституція України Верховна Рада України; Конституція, Закон від 28.06.1996 № 254к/96-ВР, Редакція від 30.09.2016
6. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» Верховна Рада України від 02.06.2016 № 1402-VIII Редакція від 15.12.2017 Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1402-19
7. Бобрик В. І. Спеціалізація судів та диференціація процесуального законодавства: проблеми оптимізації цивілістичного правосуддя / В. І. Бобрик // Юридична наука. – 2015. – № 3. – С. 7-13. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/jnn_2015_3_3
8. Гаркуша О.О. Спеціалізація судової діяльності як фактор оптимального функціонування судової влади / О. О. Гаркуша // Адвокат. – 2009. – № 2. – С. 4-7. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/adv_2009_2_1].
9. Обрізко І.М. Поняття та зміст спеціалізації судів як принципу організації судової влади / І.М. Обрізко // Соціологія права. — 2011. — № 2. — Бібліогр.: 28 назв. — укр [Електронний ресурс].– Режим доступу : http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/39597
10. Москвич Л. М. Питання оптимізації функціонування судової системи // Вісник Верховного Суду України. – 2008. – № 11. – С. 40-43.
11. Татьков В. Принцип спеціалізації як критерій у розмежуванні судових юрисдикцій / В. Татьков // Вісник Національної академії правових наук України. – 2013. – № 2. – С. 185-192 . – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/vapny_2013_2_24.
12. Глущенко С.В., «Вищі Спеціалізовані суди в системі судової влади України» Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук Харків – 2015, Режим доступу: http://nauka.nlu.edu.ua/download/diss/Glushenko/d_Glushenko.pdf
13. Глущенко С. В. Принципи спеціалізації та інстанційності в діяльності Вищого спеціалізованого суду / С. В. Глущенко // Часопис Академії адвокатури України. – 2014. – № 1. – С. 13-17. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Chaau_2014_1_4.
14. Baum L. Probing the effects of judicial specialization [Electronic resource] / Lawrence Baum. – Access mode : http : //scholarship.law.duke.edu/cgi/viewcontent.cgi?article.
15. Висновок №15 від 5-6 листопада 2012 року Консультативної Ради європейських суддів стосовно спеціалізації суддів прийнятий на 13-ому пленарному засіданні [Електронний ресурс].– Режим доступу : https : //www.google.com.ua/url?.
16. Європейська Комісія «За демократію через право» (Венеціанська комісія) Спільний висновок Венеціанської комісії і Директорату з прав людини (ДПЛ) Генерального Директорату з прав людини та верховенства права ради Європи(ГДІ) Щодо Закону «Про судоустрій і статус суддів» і внесення змін до Закону «Про вищу раду юстиції» України CDL-AD(2015)007 Висновок № 801 / 2015 м. Страсбург, 23 березня 2015 року.

Назва статті: ОРГАНІЗАЦІЙНО-ШТАТНА СТРУКТУРА ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ, ЯКІ ЗАБЕЗПЕЧУЮТЬ ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНУ БЕЗПЕКУ УКРАЇНИ
Автор(и): O. M. Рєзнік
Сторінки: 78-84

Повний текст

Анотація

Стаття присвячена аналізу організаційно-штатної структури правоохоронних органів, які забезпечують фінансово-економічну безпеку України. Визначено, що організаційно-штатна структура правоохоронних органів України обумовлюється покладеними на них національним законодавством завданнями і функціями. З’ясовано відмінність штатної та організаційної структури. Наведено поняття організаційно-штатної структури Національної поліції України. Розглянуто систему органів Національної поліції, яка складається з двох рівнів – центральний і територіальний, визначено структуру кожного з них. Встановлено, що до структури Національної поліції належить Департамент захисту економіки, який входить до складу кримінальної поліції. Поряд з цим визначено його структуру. Визначено, які особи є штатною одиницею Національної поліції. Встановлено, що система органів Національного антикорупційного бюро України, як і Національна поліція України, включає два рівні – центральний і територіальний. Зазначено, що штатною одиницею в структурі Національного антикорупційного бюро України є особи начальницького складу, державні службовці, інші працівники, які працюють за трудовим договором. Сформульовано визначення організаційно-штатної структури Національного антикорупційного бюро України. Встановлено, що податкова міліція існує не самостійно, а як структурний підрозділ Державної фіскальної служби України. Встановлено перелік осіб, які входять до штатної структури підрозділів податкової міліції. Визначено поняття організаційної структури Служби безпеки України, а також системи даного органу. Встановлено, що Служба безпеки України має розгалужену організаційну структуру. Здійснено аналіз організаційно-штатної структури органів прокуратури. Зроблено висновок про те, що від вдало продуманої організаційно-штатної структури правоохоронного органу загалом залежить ефективність виконання останнім своїх завдань та функцій у сфері забезпечення фінансово-економічної безпеки держави. Встановлено, що важливу роль у системі органі прокуратури як суб’єкта захисту фінансово-економічної безпеки держави належить Спеціалізованій антикорупційній прокуратурі.
Ключові слова: організаційно-штатна структура, правоохоронні органи, Національна поліція України, Національне антикорупційне бюро України, підрозділи податкової міліції, органи прокуратури, Служба безпеки України, фінансово-економічна безпека.

Список посилань

1. Рубцов В.П. Державне управління та державні установи: навч. посіб. для дистанційного навчання. Київ Ун-т «Україна»,2008. 440 с.
2. Куций Ю.І. Особливості організації діяльності територіальних органів внутрішніх справ України. Роль правоохоронних органів у формуванні правової держави в умовах євроінтеграції України: матеріали Всеукр. підсумк. наук.–практ. конф. Ч. 1 (Київ, 12 берез. 2015 р.) Київ: Нац. акад. внутр. справ. 2015. С. 108–110.
3. Батраченко О.В. Адміністративно-правові засади діяльності Національної поліції України щодо забезпечення публічної безпеки і порядку: дис. … канд.. юрид. наук. Суми, 2017. 218 с.
4. Про Національну поліцію: Закон України від 02.07.2015 р. № 580-VIII // Верховна Рада України. Відомості Верховної Ради України. 2015. № 40–41. Ст. 379.
5. Про затвердження Положення про Департамент захисту економіки Національної поліції України: Наказ Національної поліції України від 07.11.2015 р. № 81. URL: http://tranzit.ltd.ua/nakaz/.
6. Про Національне антикорупційне бюро України: Закон України від 14.10.2014 р. № 1698-VII // Верховна Рада України. Відомості Верховної Ради України. 2014. № 47. Ст. 2051.
7. Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. № 2755–VI // Верховна Рада України. Відомості Верховної Ради України. 2011. № 13–14, № 15–16, № 17. Ст. 112.
8. Грек М.В. Загальна характеристика організаційної побудови Служби безпеки України. Європейські перспективи. 2012. № 2. С. 92–98.
9. Про Службу безпеки України: Закон України від 25.03.1992 р. № 2229-ХII // Верховна Рада України. Відомості Верховної Ради України. 1992. № 27. Ст. 382.
10. Питання Служби безпеки України: Указ Президента України від 27.12.2005 р. № 1860/2005. URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1860/2005.
11. Олійник Р.В. Система та структура прокуратури України. Європейські перспективи. 2014. № 1. С. 33–39.
12. Рибалка Н.О. Особливості визначення системи та структури органів прокуратури України. Часопис Київського університету права. 2013. № 1. С. 284–288.
13. Про прокуратуру: Закон України від 14.10.2014 р. № 1697-VII // Верховна Рада України. Відомості Верховної Ради України. 2015. № 23. Ст. 12.

Назва статті: ФОРМИ ВІДБУВАННЯ ПОКАРАННЯ З МІНІМАЛЬНОЮ ІЗОЛЯЦІЄЮ (ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД)
Автор(и): Н. Ю. Taрасенко
Сторінки: 85-89

Повний текст

Анотація

У статті проаналізовано форми відбування покарання з мінімальною ізоляцією. Головну увагу зосереджено на форми відбування покарання в зарубіжних країнах, зокрема в Франції, США, Білорусії, Англії та Уельсі. Визначено, що найчастіше застосовуються наступні форми відбування покарання з мінімальною ізоляцією: обмеження волі як з скеруванням до відповідної установи виконання покарання, так і без; електронний моніторинг; обмеження у переміщенні; напівув’язнення; домашній арешт; умовне засудження; відстрочка відбування покарання. Дані форми відбування покарання призначаються судом, в більшості випадків застосовуються до осіб які вчинили злочини невеликої або середньої тяжкості, не мають попередніх засуджень, не мають залежності до алкоголю наркотичних речовин та прекурсорів, є безпечними для їх сім`ї і суспільства загалом, у перспективі підлягають виправленню. Потрібно наголосити, що при призначенні також визначається чи є дана форма відбування покарання достатньою для несення покарання правопорушником. Домашній арешт (ув’язнення) та електронний моніторинг все частіше застосовуються як форми відбування покарання міжнародною спільнотою та є ефективною альтернативою відбуванню покарання у установах в’язничного типу. Вище зазначені форми відбування покарання можуть допомогти зменшити соціальну ізоляцію та не допустити погіршенню сімейних відносин пов’язаних з інституційними ув’язненнями, є більш прийнятні для психічного здоров’я засудженого. Не малою перевагою є їх менша затратність для держави, порівняно з коштами які направляються для утримання та фінансування в’язниць. Визначено, що максимальна ізоляція є не перспективною та не в повній мірі виконує завдання кримінального та кримінально-виконавчого законодавства.
Ключові слова: мінімальна ізоляція, форми відбування покарання, електронний моніторинг, домашній арешт.

Список посилань

1. Автухов К. А. Основні теоретичні та прикладні проблеми виконання покарання у виді арешту / К. А. Автухов // Університетські наукові записки. – 2013. – № 1. – С. 256-260. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Unzap_2013_1_40
2. Марисюк К. Покарання у вигляді обмеження волі може бути реформоване (досвід Республіки Білорусь) / К. Марисюк // Вісник Національного університету «Львівська політехніка». Юридичні науки. – 2016. – № 855. – С. 510-514. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/vnulpurn_2016_855_80
3. Богатирьов І.Г. Порівняльне кримінально-виконавче право: навч. посібник / І.Г. Богатирьов, І.М. Копотун, М.С. Пузирьов; за заг. ред. І.Г. Богатирьова. – К.: Інститут кримінально-виконавчої служби, 2013. – 140 с. – Режим доступу: https://studfiles.net/preview/5130715/page:12/
4. Практика виконання альтернативних покарань: Інформаційний бюлетень №3/ Ред. група: О.Б. Янчук, С.О Тимофеєв; Н.Г. Пивовар, за загальною редакцією заступника Голови Державного департаменту України з питань виконання покарань М.М. Ковальчука. – К.: ДДУПВП, 2010. – 143 с. – Режим доступу: http://kvs.gov.ua/Proekty/buleten.pdf
5. Home Detention (Transferring the Burden from the State to the Family) [Електронний ресурс] // Justice Action. – 2016. – Режим доступу: http://www.justiceaction.org.au/prisons/prison0alternatives/7900sentencing0alternatives
6. Standard Minimum Rules for the Treatment of Prisoners: Adopted by the First United Nations Congress on the Prevention of Crime and the Treatment of Offenders, held at Geneva in 1955, and approved by the Economic and Social Council by its resolutions 663 C (XXIV) of 31 July 1957 and 2076 (LXII) of 13 May 1977. – Режим доступу: http://www.ohchr.org/EN/ProfessionalInterest/Pages/TreatmentOfPrisoners.aspx
7. Electronic Monitoring (An Alternative to Imprisonment) [Електронний ресурс] // Justice Action. – 2016. – Режим доступу: http://www.justiceaction.org.au/prisons/alternatives-to-imprisonment01
8. The University of Texas at Austin: Cockrell School of Engineering, New Centimeter-Accurate GPS System Could Transform Virtual Reality and Mobile Devices (May 2015) The University of Texas at Austin . – Режим доступу: http://www.engr.utexas.edu/features/accurategps
9. Marie, Moreton Goncalves Home Detention Curfew (HDC) [Електронний ресурс] / Marie, Moreton Goncalves // What Works in Reentry Clearinghouse. – 2011. – Режим доступу: https://whatworks.csgjusticecenter.org/.

Назва статті: ТРАНСНАЦІОНАЛЬНІ КОРПОРАЦІЇ ЯК СУБ’ЄКТИ МІЖНАРОДНОГО ДОГОВІРНОГО ПРАВА
Автор(и): Ю. С. Дзявун
Сторінки: 90-93

Повний текст

Анотація

З досить прогресивним розвитком міжнародних відносин на світовій арені з’явивсся новий, але досить помітний суб’єкт – транснаціональні корпорації. З їхньою появою світом поширилася практика укладання міжнародних угод між транснаціональними корпорація та державами, саме тоді серед науковці почалася дискусія стосовно юридичної природи таких договорів, зокрема, чи входять такі договори до сфери регулювання міжнародного публічного права, чи обмежуються лише приватним регулюванням. Дискусійним залишається питання, чи можна вважати транснаціональні корпорації суб’єктами міжнародного договірного права
Ключові слова: міжнародне право, транснаціональні корпорації, міжнародно публічне право, міжнародні угоди, договірна правосуб’єктність, держава.

Список посилань

1. Віденська конвенція про право міжнародних договорів. – [ Електронний ресурс] — Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_118
2. Рокоча В. Транснаціональні корпорації: навч. посіб. / В. Рокоча, О. Плотніков, В. Новицький. – К. : Таксон, 2001. – 304 с.
3.Лукашук И.И.Международное право. Общая часть: учебник для сту- дентов юридических факультетов и вузов. – Изд. 3-е, перераб. и доп. – М.: Волтерс Клувер, 2005. – С. 41-48.
4. Международная правосубъектность (некоторые вопросы теории) / Отв. ред. Д. И. Фельдман, – М.: Юрид. лит., 1971.— 188 с.
5. [Електронний ресурс] — Режим доступу:https://www.trans-lex.org/261700/_/texaco-overseas-petroleum-company-v-the-government-of-the-libyan-arab-republic-yca-1979-at-177-et-seq-/
6. [Електронний ресурс] — Режим доступу: http://unctad.org/en/Pages/themes.aspx.

Назва статті: «БРЕКСІТ» – ПОШТОВХ ДО РОЗПАДУ АБО ЗГУРТОВАНОСТІ
Автор(и): A. С. Maртинова
Сторінки: 94-98

Повний текст

Анотація

У статті досліджено можливі наслідки для Європейського Союзу у разі виходу Великобританії зі складу ЄС. Розглянуто передумови вступу Британії до Євросоюзу, особливості членства та приділено увагу вивченню причин, які стали ключовими для виходу країни з ЄС. Проаналізовано, яким чином «Брексіт» вплине на економіку провідних країн Союзу.
Британський референдум, що відбувся у червні 2016 році, спричинив шквал емоцій у світовій спільноті, поставивши майбутню долю Європейського Союзу під велике питання. Наразі висувається багато думок, з приводу того якими все ж таки будуть наслідки виходу Великобританії зі складу Союзу. Так, євроскептики наголошують на тому, що «Брексіт» може спричинити «ефект доміно» у ряді інших європейських країн. Так, наприклад, у Нідерландах, Данії, Франції результати британського референдуму сприймаються як своєрідна «перемога» і можливість проведення референдуму в майбутньому у цих країнах є цілком не виключеною. На противагу цього висувається така позиція – «Брексіт» стане кроком для ще більшої консолідації держав-членів союзу, підставою для згуртованості та плідної співпраці.
Особливу увагу приділено з’ясуванню чи можуть причини виходу Великобританії зі складу Європейського Союзу стати підґрунтям для прийняття такого ж рішення іншими країнами, і обґрунтування на рахунок цього. Також розглянуто питання щодо збільшення бюджетного внеску країн-учасниць після виходу Великої Британії зі складу Європейського союзу та думки на рахунок цього держав, що перебувають у складі Євросоюзу.
Дослідження, які наведені у статті, ґрунтується на аналізі сучасних станів політичних та економічних процесів, що відбуваються у Європейському Союзі, а також з огляду на офіційні виступи представників Євросоюзу та Великої Британії. Велику увагу приділено працям українських науковців, які займались висвітленням питання безпосередньо щодо виходу Великобританії зі складу ЄС, а також щодо історичних передумов вступу та членства у Європейському Союзі.
Ключові слова: «Брексіт», Європейський Союз, євроскептики, наслідки для ЄС.

Список посилань

1. Яковенко Н. Велика Британія в міжнародних організаціях: [навчальний посібник] / Н. Яковенко. – К.: Київський університет, 2011. – 400с.
2. Яковюк І.В. Brexit: причини і наслідки британського референдуму / І.В. Яковюк // Європейська інтеграція в контексті сучасної геополітики: зб. наук. статей за матеріалами наук. конф., м. Харків, 24 травня 2016р. / редкол.: А.П. Гетьман, І.В. Яковюк, В.І. Самощенко та ін., – Х.: Право, 2016.- с. 25-29.
3. Грубінко А.В. Вплив Великої Британії на формування механізмів європейської політичної інтеграції (40-80 роки 20ст.): історико-правові аспекти / Андрій Грубінко // Тернопільський національний економічний університет – Актуальні проблеми правознавства. Вип. 3 (7). – 2016р. С.5-10
4. Грубінко А.В. Велика Британія в Європейській політичній інтеграції: історичні витоки «особливої» позиції та сучасність (до 70-ї річниці промов У. Черчіля у Фултоні та Цюриху) // Зовнішні справи. – 2016. – №4. – 36-39.
5. Економічні наслідки Brexit: три сценарії для Європи та Британії / [Л. Акуленко, С. Майструк, Д. Науменко] [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.eurointegration.com.ua/articles/2016/06/27/7051299/
6. Европейська «наддержава» / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.ukrinform.ua/rubric-world/2044453-evropejska-nadderzava-za-shemou-merkelollanda-so-nalakalo-polakiv.html

Назва статті: ЗАСАДИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ПОСТІЙНОГО СТРУКТУРНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА У СФЕРІ ОБОРОНИ КРАЇН-ЧЛЕНІВ ЄС (PESCO)
Автор(и): A. В. Фрідріх
Сторінки: 99-104

Повний текст

Анотація

У статті проаналізовано статус та засади функціонування Постійного структурованого співробітництва у сфері оборони країн-членів ЄС (Permanent Structured Cooperation (PESCO), прийнятого 11 грудня 2017 року Радою ЄС. Створення та реалізацією PESCO було передбачено ще в п. 6 ст. 42 та ст. 46 Лісабонського договору 2007 року.
З`ясовано компетенцію Єропейського Союзу у сфері безпеки та оборони. Проаналізовано Договір про ЄС в редакції від 13.12.2007 р. Зазначається, що спільна політика безпеки і оборони є складовою частиною спільної зовнішньої політики. Визначено, що загальна політика безпеки та оборони включає в себе поступову розробку загальної оборонної політики Союзу. Саме в рамках реалізації політики прийнято рішення про Постійне структуроване співробітництво (PESCO).
Визначено мету створення PESCO. Метою є сприяння розвитку оборонних спроможностей держав-членів шляхом інтенсивної участі у проектах багатонаціональних закупівель та відповідних промислових підприємств та зміцнення європейського оборонного співробітництва.
Розглянуто причини й передумови, що стало підгрунтям прийняття такого важливого рішення. Зазначено, яким чином PESCO може бути співвіднесений з НАТО. Наголошується, що PESCO не є конкуруючою структурою для НАТО, воно є певною платформою для реалізації державами-членами ЄС спільних проектів у сфері безпеки й оборони.
Визначено коло учасників даного Структурного співробітництва, серед яких: Франція, Нідерланди, Німеччина, Італія, Бельгія, Польща, Литва, Латвія, Естонія, Іспанія та ін. Загалом понад 25 членів.
Зазначено перелік проектів, які передбачені у рамках PESCO. До таких проектів можуть бути віднесені: створення Європейського медичного командування, сертифікованої програми тренінгу для армій держав-членів ЄС, створення Центру передового досвіду для навчальних місій ЄС, системи портового нагляду.
Також проаналізовано засади здійснення управління проектами в рамках PESCO. Визначено коло суб`єктів управління, серед яких: Секретаріат PESCO (Європейське оборонне агентство (EDA) та EEAS, включаючи військовий штаб ЄС), Рада Європейського Союзу, Високий представник.
З`ясовано сукупність повноважень Ради ЄС у прийнятті рішень у рамках функціонування PESCO.
Ключові слова: Постійне структуроване співробітництво (PESCO), оборонна політика, безпека, проекти.

Список посилань

1. Консолідовані версії Догвору про Європейський Союз та Договору про функціонування Європейського Союзу (2010/С 83/01) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/994_b06/
2. Битяк Ю. П., Яковюк І. В. Спільна політика безпеки і оборони ЄС: еволюція і стратегія розвитку / Ю. П. Битяк, І. В. Яковюк // Євроатлантична інтеграція України: свідомий вибір моделі безпеки : зб. наук. ст. за матеріалами ІІІ Харків. міжнар.-прав. читань, присвяч. пам’яті проф. М. В. Яновського і В. С. Семенова, м. Харків, 3 листоп. 2017 р. : у 2 ч. – Харків, 2017. – Ч. 1. – С. 3–9.
3. Alessandro Marrone, Nicoletta Pirozzi, Paola Sartori, PeSCo: An Ace in the Hand for European Defence, Other papers/Articles, IAI, Rome, March 2017 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.iai.it/sites/default/files/eu60_9.pdf
4. Council of the European Union, Council establishing Permanent Structured Cooperation (PESCO) and determining the list of Participating Member States, 14866/17, 8 December 2017 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.consilium.europa.eu/media/32000/st14866en17.pdf
5. Gotkowska, Justyna (2018) The trouble with PESCO. The mirages of European defence. POINT OF VIEW 69, February 2018. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://aei.pitt.edu/93565/1/pw_69_pesco_ang_net.pdf
6. Permanent Structured Cooperation – PESCO Deepening Defence Cooperation among EU Member States [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https:// eeas.europa.eu/sites/eeas/files/pesco_factsheet_19 10 2017_1.pdf
7. Daniel Fiott, Antonio Missiroli, Thierry Tardy: Permanent Structured Cooperation: what’s in a name? 13 November 2017 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.iss.europa.eu/sites/default/files/EUISSFiles/CP_142_ONLINE.pdf.