Випуск 10 (2018)

Зміст

Повний номер

Назва статті: МУНІЦИПАЛЬНЕ-ПРАВОВІ ПОГЛЯДИ Р. ГНЕЙТСА
Автор(и):  В. В. Сухонос
Сторінки:  7-12

Повний текст

Анотація

Стаття присвячена муніципальне-правовим поглядам Р. Гнейста. Р. Гнейст був представником державницької школи місцевого самоврядування. Саме тому він вважав, що обов’язки, які покладаються на органи самоврядування, за своєю природою, нічим не відрізняються від функцій держави.
Ключові слова: муніципальне-правові погляди Р. Гнейста; державницька школа місцевого самоврядування; повноваження місцевого самоврядування; самоврядування; співвідношення функцій держави і місцевого самоврядування.

Список посилань

1. Батанов О. В. Муніципалізм у системі сучасного конституціоналізму: аксіологічні, онтологічні та телеологічні аспекти / Олександр Васильович Батанов // Теорія і практика конституціоналізму: український та зарубіжний досвід : матеріали учасників ІІІ Наук.-практ. конф. (Львів, 19 травня 2017 р.). – Львів : ННШПП НУ «Львівська політехніка», 2017. – С. 10–13.
2. Дробуш І. В. Територіальна основа функціонування місцевого самоврядування в Україні: актуальні питання реформування / І. В. Дробуш // Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. – Серія : Юриспруденція. – 2014. – № 10-1. Т. 1. – С. 66–69.
3. Ивановский В. В. Организация местного самоуправления во Франции и Пруссии / В. В. Ивановский. – Казань : Изд.-во Императорского Казанского университета, 1886. – 304 с.
4. Колтун В. С. Закономірності та тенденції розвитку місцевого самоврядування: комплементарний підхід : монографія / В. С. Колтун. – К. : Фенікс, 2015. – 367 с.
5. Місцеве самоврядування в умовах децентралізації влади в Україні : Монографія / [Белец Ж. А., Бова Т. В., Бондарева Л. В. та ін.] ; за ред. Р. М. Плюща. – К. : РІДНА МОВА, 2016. – 744 с.
6. Назаренко О. А. Місцеве самоврядування: поняття, ознаки, функції / О. А. Назаренко // Науковий вісник Ужгородського національного університету. – Серія : Право. – 2013. – Вип. 21- ІІ. Т. 1. – С. 82–85.
7. Пухтинський М. О. Трансформація системи місцевого самоврядування в контексті реалізації міжнародно-правових стандартів місцевої демократії / М. О. Пухтинський // Вісник АПСВТ. – 2016. – № 3–4. – С. 63–67.
8. Редлих И. Английское местное управление. Изложение внутреннего управления Англии в его историческом развитии и современном состоянии : в 2 т. / И. Редлих ; вступ. ст. П. Г. Виноградов ; [пер. с нем. Ф. Ельяшевич]. – СПб. : Типо-литогр. Шредера, 1907–1908. – Т. 2. – 1908. – 468 с.
9. Свешников М. И. Основы и пределы самоуправления: Опыт критического разбора основных вопросов местного самоуправления в законодательстве важнейших европейских государств : [С приложением статистических таблиц, содержащих данные о составе земского представительства в 34 губерниях России] / М. И. Свешников. – СПб. : тип. В. Безобразова и К° и Ефрона, 1892. – 573 с.
10. Gneist R. Die preussische Kreisordnung in ihrer Bedeutung fuer den inneren Ausbau des deutschen VerfassungsStaates / R. Gneist. – Berlin : Verlag von Julius Springer, 1870. – 224 s.
11. Gneist R. Selfgovernment, Communalverfassung und Verwaltungsgerichte in England / R. Gneist. – [3te Aufl.]. – Berlin : Verlag von Julius Springer, 1871. – 1018 s.
12. Gneist R. Verwaltung, Justiz, Rechtsweg, Staatsverwaltung und Selbstverwaltung nach englischen und deutschen Verhaeltnissen / R. Gneist. – Berlin : Verlag von Julius Springer, 1869. – 608 s.
13. Schaeffle A. Bau und Leben des socialen Körpers. Encyclopädischer Entwurf einer realen Anatomie, Physiologie und Psychologie der menschlichen Gesellschaft mit besonderer Rücksicht auf die Volkswirthschaft als socialen Stoffwechsel : in 4 Bd. / Albert E. F. Schaeffle. – Tuebingen : Verlag der H. Lauppschen Buchhandlung, 1875–1878. – Bd. 4: Specielle Socialwissenschaft, zweite Hälfte. Buchnummer des Verkäufers. – 1878. – 538 s.

Назва статті: ПРОБЛЕМИ ЗАПРОВАДЖЕННЯ ПРИНЦИПІВ АКАДЕМІЧНОЇ ДОБРОЧЕСНОСТІ В ВІТЧИЗНЯНИХ ЗАКЛАДАХ ВИЩОЇ ОСВІТИ
Автор(и): Ю. В. Гаруст, Б. O. Павленкo
Сторінки: 13-20

Повний текст

Анотація

Стаття розкриває результати, проведеного авторами дослідження, однієї із найактуальніших проблем розвитку сучасної української освіти, а саме методики впровадження, на рівні закладів вищої освіти, системи заходів направлених на нівелювання академічної нечесності, роз’яснення небезпек, пов’язаних з академічною нечесністю, культивування цінностей індивідуального успіху й пріоритетності особистих інтересів в вітчизняній освіті. Запровадження в ході навчального процесу загальносвітових принципів академічної доброчесності, як основи отримання інтелектуального продукту у вітчизняній науці, є досить перспективним, особливо в умовах входження України до європейського освітнього простору. В ході проведеного дослідження авторами були вивчені історичні основи виникнення та становлення академічної культури у світі. Розглянуто історично-правовий аспект впровадження принципів академічної доброчесності в університетах розвинених наукових країн світу. Досліджено нормативно-правову базу провідних закордонних університетів щодо боротьби з академічної нечесністю. Розкрито на основі результатів статистичних досліджень стан розвитку академічної культури в закладах вищої освіти України та визначено основні проблеми національного законодавства в сфері освіти щодо викорінення академічної нечесності. Встановлено, що станом на 1.09.2017 року, практично через 3 роки після прийняття Закону України «Про вищу освіту» у 60 % ВНЗ України(державні та комунальні) публічні згадки про запровадження боротьби з плагіатом фактично відсутні. Доведено, що в кожному навчальному закладі України повинна бути розроблена система заходів для нівелювання академічної нечесності, інакше Університет не зможе функціонувати належним чином.
Ключові слова: академічна доброчесність, академічна культура, заклади вищої освіти, освіта, Кодекс Честі, плагіат.

Список посилань

1. Етос Українського католицького університету, – [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://ucu.edu.ua/files/2015/09/pamyatka-pro-etos-uku.pdf
2. Міжнародний благодійний Фонд «Міжнародний фонд дослідження освітньої політики»: Академічна чесність як основа сталого розвитку університету; за заг. ред. Т. В. Фінікова, А. Є. Артюхова – К.; Таксон, 2016. – 234 с.
3. «Academic misconduct», University of Edinburgh, May 8, 2015 – [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://www.ed.ac.uk/
4. Вікіпедія «Стенфордський університет», – [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://ru.wikipedia.org/wiki/
5. Офіційний сайт Стенфордського університету, – [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://www.stanford.edu/
6. «Політика академічної чесності: досвід університетів США» – Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського», – [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://kpi.ua/code-info
7. «Поняття та психологічні особливості академічної нечесності, – [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://studopedia.su/20_45426_ponyattya-ta-psihologichni-osoblivosti-akademichnoi-nechesnosti.html
8. Міська спеціалізована молодіжна бібліотека «Молода гвардія» (МСМБ «Молода гвардія»), – [Електронний ресурс] – Режим доступу: www.msmb.org.ua
9. Джонс Р.М. «Академічна корупція в Україні» / Р.М. Джонс / Вісник Програми академічних обмінів ім. Фулбрайта в Україні. – 2001. – № 6. – С. 4
10. Фонд «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва, – [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://anticorruption.in.ua/news/our/
11. Наказ МОН від 14 липня 2015 р. № 758 «Про оприлюднення
дисертацій та відгуків офіційних опонентів»
12. Закон України «Про освіту»: Верховна Рада України; прийнятий
05.09.2017 р. № 2145-19, – [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2145-19
13. American Councils, – [Електронний ресурс] – Режим доступу:

Діяльність Проекту


14. Дослідження «МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ІНСТИТУТ ОСВІТНЬОЇ АНАЛІТИКИ» – «АНАЛІТИЧНА ДОВІДКА ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРАКТИК АКАДЕМІЧНОЇ ДОБРОЧЕСНОСТІ У ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ УКРАЇНИ», – [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://webcache.googleusercontent.com/search?q=cache:http://mon.gov.ua/content/academic-integrity.pdf& .

Назва статті: ОСОБЛИВОСТІ ДОГОВІРНОЇ ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ У СФЕРІ КЛІНІЧНИХ ВИПРОБУВАНЬ
Автор(и):  Д. A. Лур’є
Сторінки: 21-27

Повний текст

Анотація

Стаття присвячена встановленню особливостей правової природи та регулювання відповідальності за невиконання або неналежне виконання договірних зобов’язань у сфері клінічних випробувань. Законодавством України встановлена обов’язковість договірного оформлення правовідносин у даній сфері, проте не містить будь-яких спеціальних положень про порядок регулювання цивільно-правової відповідальності. Відсутність таких положень несе загрозу як для безпосередньо організації та проведення клінічного випробування, так і для інших правовідносин, які ним охоплюються (надання медичної допомоги, правова охорона інтелектуальної власності, конфіденційної інформації тощо).
Розгляд інформованої згоди на участь у клінічному випробуванні в якості договірного зобов’язання надає можливість застосовувати, окрім положень про деліктні зобов’язання, й ті, що передбачені як наслідок порушення договірних зобов’язань. Це надає правової визначеності випадкам, коли порушуються зобов’язання зі строків проведення клінічного випробування, надання фінансових виплат, компенсації витрат, подальшого лікування, доступу до досліджуваного засобу тощо. У випадку завдання шкоди життю чи здоров’ю досліджуваного, порядок її відшкодування може бути врегульований у договорі більш сприятливо, ніж передбачено для деліктних випадків.
Встановлено, що до договорів щодо проведення клінічних випробувань, враховуючи їх змішану правову природу, можливо застосовувати низку положень про відповідальність за невиконання або неналежне виконання договорів підряду, на виконання науково-дослідних робіт та послуг. Особливу увагу приділено досвіду іноземних країн в даній галузі, в яких одним із способів деталізації правових положень з цивільно-правової відповідальності сторін є впровадження типових форм таких договорів. Запропоновано передбачити в законодавчих актах України загальні положення щодо цивільно правової-відповідальності за невиконання або неналежне виконання договірних зобов’язань у сфері клінічних випробувань.
Ключові слова: клінічне випробування, цивільно-правова відповідальність, невиконання або неналежне виконання договірного зобов’язання.

Список посилань

1. Про затвердження Порядку проведення клінічних випробувань лікарських засобів та експертизи матеріалів клінічних випробувань і Типового положення про комісії з питань етики : Наказ Міністерства охорони здоров’я України від 23.09.2009 № 690. URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z1010-09 (дата звернення: 21.08.2018).
2. Лур’є Д.А. Правова природа інформованої згоди на участь у клінічному дослідженні. Часопис цивілістики. 2018. Вип. 29. С. 42-48.
3. Цивільний кодекс України : Закон України від 16.01.2003 № 435-IV. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 (дата звернення: 21.08.2018).
4. Grady C. Payment of clinical research subjects. The Journal of Clinical Investigation. 2005. №115(7). P. 1681–1687.
5. Мазур О.С. Цивільне право України: Навч. пос. К.: Центр навчальної літератури. 2006. 384 с.
6. Антонов С.В. Цивільно-правова відповідальність за заподіяння шкоди здоров’ю при наданні платних медичних послуг : автореф. дис. … канд. юрид. наук. Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. К., 2006. 20 с.
7. Свистун Л.Я. Розмежування договірної та деліктної відповідальності в сфері надання медичних послуг. Науковий вісник публічного та приватного права. 2015. Вип. 1. С. 28-34.
8. Ус М.В. Конкуренція вимог при відшкодуванні шкоди, завданої здоров’ю (життю) фізичної особи під час виконання договірних зобов’язань. Науковий вісник Ужгородського національного університету. 2015. Сер. Право. Вип. 34. Т. 1. С. 120-125.
9. Regulation (EU) No 536/2014 of the European Parliament and of the Council of 16 April 2014. URL: http://eur-lex.europa.eu/legal-content/EN/TXT/ (дата звернення: 12.08.2018).
10. Щодо залучення SMO (Site Management Organizations) до проведення клінічних випробувань. URL: http://www.dec.gov.ua/index.php/ua/2-uklinichnikh-viprobuvan (дата звернення: 18.08.2018).
11. Балибардина Н.Г. Договор на проведение клинических исследований лекарственных средств : автореферат дис. … канд. юрид. наук. Волгоградский гос. ун-т. М. 2006. 22 с.
12. Guidance Model Clinical Trial Agreement and Clinical Research Organization Model Clinical Trial Agreement. 2018. URL: https://www.myresearchproject.org.uk/help/help%20documents/mCTA_CRO-mCTA-Guidance-February_2018.pdf (дата звернення: 20.08.2018).
13. Template Clinical Trial Agreement – the Netherlands. 2018. URL: https://dcrfonline.nl/wp-content/uploads/sites/12/2018/03/Template-CTA-VIG-NFU-STZ-NKI-ACRON-2018-1.docx (дата звернення: 17.08.2018).
14. Finnish Pharma Industry’s Clinical trial agreement. 2011. URL: http://www.clinicaltrialsfinland.cod_20280.doc (дата звернення: 25.08.2018).
15. Finnish Medical Research Act. №488/1999. 1999. URL: https://www.finlex.fi/en/laki/kaannokset/1999/en19990488.pdf (дата звернення: 22.08.2018).

Назва статті: ГОСПОДАРСЬКО-ПРОЦЕСУАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СТРОКІВ І ТЕРМІНІВ
Автор(и): M. I. Никифорчук
Сторінки: 28-32

Повний текст

Анотація

У статті досліджується поняття, ознаки та сутність строків і термінів як комплексних категорій процесуально-правового характеру, які застосовуються в усіх судочинства, у тому числі й господарському. Строки та терміни є часовими категоріями, які впливають на хід судочинства, визначаючи тривалість його стадій і проваджень. Також вони є їх часовими характеристиками й, одночасно, принципами господарського процесу. Оперативність, строковість й процесуальна економія є певними процесуальними основними засадами, змістом яких, у тому числі, є процесуальні строки і терміни. Судова реформа внесла суттєві зміни до процесуального законодавства, у тому числі й стосовно господарсько-процесуальних положень щодо строків і термінів, вони стали більш тривалими в усіх інстанціях та провадженях.
Зазначені поняття мають важливе значення для господарського судочинства, адже визначають його тривалість, а також вони застосовуються і в недержавних судових органах – третейських судах, до яких мають право звертатися суб’єкти господарювання за захистом своїх порушених прав та інтересів.
Ключові слова: строки, терміни, господарське судочинство, оперативність, процесуальні принципи, процесуальне законодавство.

Список посилань

1. Ожегов С.И. Толковый словарь русского языка / С.И. Ожегов. – М.: Азъ. – 1992. – 944 с.
2. Даль В.И. Толковый словарь живого великорусского языка / В.И. Даль. – М.: Русский язык. – 1978. – 1006 с.
3. Гражданское право: учеб. / под ред. С.П. Гришаева. – М.: Юристъ, 1999. – 484 с.
4. Лукьянова Е.Г. Теория процессуального права / Е.Г. Лукьянова. – М.: Норма, 2003. – 240 с.
5. Перепелюк В. Г. Адміністративний процес. Загальна частина : навч. посіб. / В. Г. Перепелюк. — Чернівці : Рута, 2003. — 367 с.
6. Шекера Ю.О. щодо значення та функцій процесуальних строків у господарському судочинстві / Ю.О. Шекера // Науковий вісник міжнародного гуманітарного університету. Серія Юриспруденція. – 2015. – № 15. – Том 2. – С. 71-74.
7. Теліпко В.Е. Науково – практичний коментар Господарського процесуального кодексу України. Станом на 1 грудня 2010 р. / За ред. Притики Ю.Д. – К.: Центр учбової літератури, 2011. – 608 с.
8. Шекера Ю.О. Строки у господарському процесуальному праві України: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.10 / Юлія Олександрівна Шекера; Одеська національна юридична академія. – Одеса, 2016. – 21 с.
9. Борщевська О.М. Юридична природа строків у господарському процесі / О.М. Борщевська // правова держава. – 2012. – № 15. – С. 95-99.
10. Чорнооченко С.І. Цивільний процес України. Вид 2-ге, перероб. та доп.: Навчальний посібник. / С.І. Чорнооченко — Київ: Центр навчальної літератури,2005. — 472 с.
11. Штефан М.Й. Цивільне процесуальне право України: Підруч. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл. / М.Й. Штефан. – К.: Концерн “Видавничий Дім “Ін Юре”, 2005.- 624 с.
12. Тертишніков В.І. Цивільний процесуальний кодекс України. Науковий практичний коментар / В.І. Тертишніков – Х. – 2002. – С. 72.
13. Андрійчук О.В. Процесуальні строки у цивільному процесі України : автореф. дис. … канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 / О.В. Андрійчук ; Київський нац. ун-т ім. Т. Шевченка. – К., 2009. – 19 с.                                                                            14. Ольховик Л.А. Поняття процесуальних строків у цивільному процесі України / Л.А. Ольховик // Порівняльно-аналітичне право. – 2016. – № 1. – С. 113-115.
15. Цивільне судочинство України: основні засади та інститути : [монографія] / [В.В. Комаров, К.В. Гусаров, Н.Ю. Сакара та ін.] ; за ред. В.В. Комарова. – Х. : Право, 2016. – 848 с.
16. Братель О.Г. Темпоральні властивості процесуальних юридичних фактів у цивільному судочинстві України / О.Г. Братель // Підприємництво, господарство і право. – 2017. – № 3. – С. 5-10.
17. Цивільне процесуальне право України : [навч. посібник] / [І.О. Безлюдько, С.С. Бичкова, В.І. Бобрик та ін.] ; за заг. ред. С.С. Бичкової. – К. : Атіка, 2006. – 384 с.
18. Зейкан Я.П. Коментар цивільного процесуального кодексу України / Я.П. Зейкан. – К. : Юридична практика, 2006. – 560 с.
19. Басай В.Д. Поняття і види процесуальних строків за КПК України та КПК Російської Федерації / В.Д. Басай // Юридичний часопис Національної академії внутрішніх справ. – 2013. – № 1. – С. 204-208.
20. Терміни і поняття в законодавстві України: Наук.-практ. словник-довідник. – Харків: Еспада, 2003. – 512 с.
21. Філософський словник / За ред. чл.-кор. АН СРСР, академіка АН СРСР В.І. Шинкарука. – К.: Головна редакція Української радянської енциклопедії, 1986. – 800 с.
22. Терміни і поняття в законодавстві України: Наук.-практ. словник-довідник. – Харків: Еспада, 2003. – 512 с.
23. Пиголкин А.С., Чернобель Г.Т. Юридическая терминология: понятие и классификация // Язык закона / Под ред. А.С. Пиголкина. М., 1990. – Гл. 3. – 200 с.

Назва статті: АУДИТ ЗА ОНОВЛЕНИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ
Автор(и): В. В. Добровольська
Сторінки: 33-38

Повний текст

Анотація

У статті досліджується поняття, ознаки та сутність аудиту як комплексної категорії економіко-правового характеру. Практичним проявом аудиту є проведення аудиторської діяльності, якої притаманні самостійні чинники, у тому числі й суб’єктно-об’єктний склад, з урахуванням новітніх змін діючого законодавства та міжнародних стандартів. На сьогоднішній день в Україні прийнятий новий спеціальній законодавчий акт, який має вступити в дію наприкінці 2018 року – Закон України «Про аудит фінансової звітності та аудиторську діяльність» та містить ряд новел та змін щодо аудиторської діяльності та виокремлює її економічну направленість у рамках відповідних правовідносин. Змістом зазначених правовідносин є здійснення контролю відповідними уповноваженими суб’єктами незалежної професійної діяльності з метою перевірки фінансово-платоспроможного характеру будь-якого суб’єкта господарської діяльності, незалежності від його організаційно-правової форми та форми власності.
За допомогою аудиту настає можливість отримання повних точних відомостей з певною періодичністю щодо фінансового стану суб’єкта господарювання з метою попередження, запобігання та виявлення ознак його неплатоспроможності, що також може призвести до банкрутства та прийняттям негайних заходів (резервів) щодо їх усунення.
За своїм характером аудит є діяльністю фінансово-контролюючого характеру, за результатами проведення якої можливо оцінити реальне економічно-фінансове становище будь-якого суб’єкта господарювання. Саме аудит дозволяє виокремити важливі чинники господарської діяльності, а саме: самостійність, незалежність, ефективність та конкурентоспроможність.
Ключові слова: аудит, аудиторська діяльність, оновлене чинне законодавство, контроль, суб’єкти аудиту, об’єкти аудиту, фінансова звітність, економіко-правова характеристика.

Список посилань

1. Про аудит фінансової звітності та аудиторську діяльність: Закон України від 21.12.2017 р. № 2258-VIII // Відомості Верховної Ради. – 2018. – № 9. – Ст. 50.
2. Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні: Закон України від 16.07.1999 р. № 996-XIV // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 40. – Ст. 365.
3. Терешенко Ю. Що готує новий закон про аудит? / Ю. Терещенко // від 26 рудня 2017 року. Інформаційний ресурс. Режим доступу: https://biz.nv.ua
4. Гаращук К. Новий погляд юриста на новий закон про аудит / К. Гаращук // від 12 лютого 2018 року. Інформаційний ресурс. Режим доступу: https://www.bdo.ua
5. Слав’юк Р.А. Фінанси підприємств. Підручник / Р.А. Слав’юк. – К.: Знання, 2010. – 550 с.
6. Савченко В.Я. Аудит Навчальний посібник / В.Я. Савченко. – Київ
КНЕУ. – 2005. – 322 с.
7. Макоев О. Внутренний аудит: понятие и предназначение / О. Макоев // Аудитор. –1999. – № 11. – С. 11-15.
8. Білоусов А. Внутрішній аудит: перспективи розвитку і методика організації на підприємствах України / А. Білоусов // Бухгалтерський облік і аудит. – 2001. – № 2. – С. 54-57.
9. Нетикша О. Організація процесу внутрішнього аудиту / О. Нетикша // Бухгалтерський облік і аудит. – 2002. – № 8. – С. 46-49.
10. Сиротюк Г.В. Проблеми організації внутрішнього аудиту / IV Международная научно-практическая конференция “Социально-экономические реформы в контексте интеграционного выбора Украины (15-16 марта 2007 г.)”. Інформаційний ресурс http://www.confcontact.com/2007mart/3_sirotyuk.php
11. Каменська Т. Внутрішній аудит системи корпоративного управління / Т. Каменська // Ринок цінних паперів України. – 2009. – № 11-12. – С. 3-8.
12. Господарське право: Підручник / О.П. Подцерковний, О.О. Квасніцька, А.В. Смітюх та ін., за заг. ред. О.П. Подцерковного. – Х.: Одіссей, 2010. – 60 с.
13. Дорош Н.І. Аудит: теорія і практика / Н.І. Дорош. – К.: Знання, 2006. – 495 с.
14. Шалімова Н.С. Спеціфіка договору на проведення аудиту та цивільно-правової відповідальності аудиторів / Н.С. Шалімова // Наукові праці Кіровоградського національного технічного університету: Економічні науки. – 2007. – Вип. 12, Ч.І. – С. 248-260.
15. Борисова Ю. Ю. Історико-правовий аналіз становлення аудиту в Україні / Ю.Ю. Борисова // Часопис Київського університету права. – 2015. – № 3. – С. 387-390.
16. Сиротюк Г. Ринок аудиторських послуг України: стан та перспективи в умовах євроінтеграції / Г. Сиротюк // Інститут бухгалтерського обліку, контроль та аналіз в умовах глобалізації. Міжнародний науковий журнал. – 2016. – Випуск 3. – С. 97-104.

Назва статті: ПРАВОВІ ОСОБЛИВОСТІ ПРОВЕДЕННЯ ПРОЦЕДУРИ ЗВЕРНЕННЯ СТЯГНЕННЯ НА ЗЕМЕЛЬНІ ДІЛЯНКИ ТА ПРАВА НА НИХ
Автор(и): M. В. Антонюк, О. Є. Сидорчук
Сторінки: 39-45

Повний текст

Анотація

Робота присвячена комплексному дослідженню правового регулювання звернення стягнення на предмет іпотеки, якими є земельні ділянки та права на них.
В межах дослідження встановлено правову природу процедури звернення стягнення, особливості законодавчого регулювання звернення стягнення на земельні ділянки та права на них, проаналізовано судову практику в межах досліджуваної теми.
Ключові слова: застава землі, іпотека земельної ділянки, іпотечні земельні правовідносини, іпотечний договір, звернення стягнення на предмет іпотеки, судовий порядок, позасудовий порядок.

Список посилань

1. Земельний кодекс України: закон України від 25.10.2001 № 2768-III // Відомості Верховної Ради України. – 2002 – № 3-4 – ст.27
2. Цивільний кодекс України: закон України: закон України від 16.01.2003 № 435-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003 – №№ 40-44 – ст.356.
3. Про іпотеку: закон України від 05.06.2003 № 898-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003- № 38 – ст.313
4. Про оренду землі: закон України 06.10.1998 № 161-XIV. // Відомості Верховної Ради України. – 1998 – № 46-47 – ст.280.
5. Аналіз судової практики застосування судами законодавства, яке регулює іпотеку як заставу нерухомого майна // Вісник Верховного Суду України. – 2015. – № 1. – С. 16-31. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/vvsu_2015_1_5.
6. Рішення Господарського суду міста Києва від 01.12.2015 року в справі №910/23568/15 / [Електронний ресурс] // Єдиний державний реєстр судових рішень – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/54166578
7. Рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2016 року в справі №910/28668/15 / [Електронний ресурс] // Єдиний державний реєстр судових рішень – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/55695571
8. Рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2016 року в справі №910/28668/15 / [Електронний ресурс] // Єдиний державний реєстр судових рішень – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/55695571
9. Ухвала Верховного Суду України від 30.03.2011 року в справі № 6-179св10/ [Електронний ресурс] // Єдиний державний реєстр судових рішень – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/14616384.

Назва статті: СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК ФІНАНСОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ В ПЕРІОД НЕЗАЛЕЖНОСТІ
Автор(и): В. В. Миргород-Карпова
Сторінки: 46-54

Повний текст

Анотація

Категорія «фінансова система» є найбільш загальною та системною категорією фінансового права, яка відображає єдність фінансових ресурсів та органів державної влади, що здійснюють фінансову політику. Фінансова система виникає з появою держави і нерозривно зв’язана з її функціонуванням та розвитком. Фінансова система кожної держави допомагає накопичувати та раціонально використовувати фінансові ресурси країни. Побудова досконалої фінансової держави – одна з головних умов ефективного функціонування її економіки. Досвід країн світу закріплює той факт, що становлення фінансових систем розвинених країн відбувалося протягом 50-100 років, а процеси їх удосконалення тривають постійно.
Станом на сьогодні в Україні спостерігається формування фінансової системи, яке розпочалося після проголошення незалежності в державі. У цей період були закладені основи фінансової системи ринкового типу. Як в теоретичному, так і в практичному аспектах існує безліч проблем, які мають відношення як до фінансової системи в цілому, так і до окремих складових зокрема. Фінансова система України пройшла складний шлях зародження, розвитку та становлення. На цей процес впливало безліч історичних подій. Відсутність єдиної незалежної держави стало підґрунтям для відсутності сформованої фінансової системи країни.
Проблематика періодизації історії становлення та розвитку фінансової системи України на сьогодні є питанням відкритим, малодослідженим та суперечливим. Традиційно, в науковій літературі, ми можемо спостерігати її висвітлення істориками та економістами-практиками без будь-якого системного аналізу та глибокого вивчення. Для юридичної науки України дана категорія «фінансова система» є новою. Проте відсутність таких досліджень проблематики є несправедливою до даної категорії, адже як зазначає Н. Луговенко, розуміння історії розвитку фінансової системи допоможе систематизувати ризики, краще розуміти політичні та економічні процеси в країні [12, с.15].
Ключові слова: фінансова система України, періоди становлення і розвитку фінансової системи України, грошова реформа, Стратегія сталого розвитку – 2020.

Список посилань

1. Безгубенко Л.М. Фінансова система України в умовах економіки перехідного типу. Фінанси України. 1996. №9. С. 13-18.
2. Бюджетний кодекс України від 08.07.2010 р. №2456-VI. Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2456-17
3. Гальчинський А. С. Стабільність гривні та проблеми її забезпечення. Економіка України. 2004. № 2. С. 4–11.
4. Гаруст Ю. В. Порівняльна характеристика фінансових систем Великоританії та України. Форум права. 2017. №1. С. 5–9. Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/FP_index.htm_2017_1_3.pdf
5. Гребеник Н. І. Тенденції розвитку управління грошово-кредитним ринком в Україні за період 1991– 1999 pp. Банківська справа. 1999. № 6. С. 22–28.
6. Декларація про державний суверенітет України від 16.07.1990 р. №55-ХІІ. Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/55-12
7. Декрет КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 р. №15-93. Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/15-93
8. Закон України «Про бюджетну систему України» від 05.12.1990 №512-ХІІ. Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/512-12
9. Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 №2121-ІІІ. Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2121-14
10. Закон України «Про Національний банк України» від 20.05.1999 №679-ХІV. Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/679-14
11. Закон України «Про систему оподаткування» від 25.06.1991 №1251-ХІІ. Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1251-12
12. Закон України «Про страхування» від 07.03.1996 №85/96-ВР. Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/85/96-вр
13. Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12.07.2001 №266-ІІІ. Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2664-14.
14. Закон Української РСР «Про економічну самостійність Української РСР» від 03.08.1990 р. №142-ХІІ. Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/142-12
15. Конституція України від 28.06.1996 №254к/96-ВР. Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр
16. Корень Н.В. Шляхи підвищення якості регулювання фінансової системи відповідно до європейських стандартів надання фінансових послуг. Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/articles/2070/
17. Коюда В.О. Фінанси: навч. посіб. Київ: Знання Прес, 2004. 276 с.
18. Митним кодексом України від 13.03.2012 №4495-VI. Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4495-17
19. Молибог Б.І. Соціальні наслідки прийняття Податкового кодексу України (аналітичний аспект). Режим доступу: http://academy.gov.ua/ej/ej14/txts/Molibog.pdf.
20. Податковий кодекс України від 02.12.2010 №2755-VI. Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2755-17
21. Постанова ВР УРСР « Про проголошення незалежності України» від 24.08.1991 №1427-ХІІ. Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1427-12
22. Постанова ВРУ «Про основи національної економічної політики України» від 24.03.1992 №2226-ХІІ. Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2226-12
23. Постанова КМУ «Про створення Державної фіскальної служби» від 21.05.2014 р. №160. Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/160-2014-п
24. Постанова КМУ і НБУ «Про розширення введення в обіг купонів багаторазового використання» від 04.04.1992 №171. Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/171-92-п
25. Постанова Правління НБУ від 18.06.2015 р. №391. Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0391500-15#n5
26. Постанова Президії ВРУ «Про введення в обіг на території республіки купонів багаторазового використання» від 09.09.1991 р. Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1519-12
27. Сало І.В. Грошова реформа 1996 р. – введення національної валюти України гривні. Вісник Української академії банківської справи. 2013. №1 (34). С.24-31.
28. Семко Т.В. Історія становлення та розвитку української гривні. Вісник КДПУ ім. М. Остроградського. 2009. Вип.6. С. 221-223.
29. Указ Президента України « Про Стратегію сталого розвитку «Україна – 2020» від 12.01.2015 р. №5/2015. Режим доступу: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/5/2015
30. Указ Президента «Про грошову реформу в Україні» від 25.08.1996 р. Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/762/96.

Назва статті: МІСЦЕ ДЕРЖАВНОГО БЮРО РОЗСЛІДУВАНЬ У СИСТЕМІ ДЕРЖАВНИХ ОРГАНІВ
Автор(и): M. С. Moiсєєв
Сторінки: 55-60

Повний текст

Анотація

Стаття присвячена визначенню місця Державного бюро розслідувань України у системі державних органів. Зазначено, що про основне завдання правоохоронних органів згадується безпосередньо у статті 17 Конституції України, але власне поняття «правоохоронні органи» у нормативних актах України законодавцем не визначено. У зв’язку з чим автором акцентується увага на основних наукових підходах до розуміння поняття «правоохоронних органів». Визначено, що у Законі України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів», де законодавець закріпив перелік правоохоронних органів, про Державне бюро розслідувань мова не йде, але вказівка на те, що правоохоронними органами є інші органи, які здійснюють правоохоронні та правозастосовні функції дозволяє зробити імовірний висновок про те, що Державне бюро розслідувань є одним із правоохоронних органів України. Для підтвердження можливого висновку автором розглянуто існуючі на сьогодні у науковій доктрині підходи до визначення ознак правоохоронних органів. На підставі вивчення норм Закону України «Про Державне бюро розслідувань» з’ясовано, що Державному бюро розслідувань притаманні всі ознаки правоохоронного органу. Крім того розмежовано визначені національним законодавством функції Національного антикорупційного бюро України та Державного бюро розслідувань як двох правоохоронних органів на які покладено здійснення протидії та боротьби з правопорушеннями вчиненими вищими посадовими особами держави, суддями, прокурорами, співробітниками правоохоронних органів тощо, що дозволило конкретизувати місце останнього органу у системі державних органів. Зроблено висновок, що Державне бюро розслідувань є правоохоронними органом, який здійснює ряд важливих для держави і суспільства основних та допоміжних правоохоронних функцій з метою реалізації правоохоронної функції держави.
Ключові слова: Державне бюро розслідувань, правоохоронний орган, правоохоронна функція.

Список посилань

1. Тацій В. Поняття та система правоохоронних органів: у контексті системних змін до Конституції України. Вісник Академії правових наук України. 2012. № 4. С. 3–17.
2. Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів: Закон України від 23.12.1993 р. Відомості Верховної Ради України. 1994. № 11. Ст. 50.
3. Сучасна правова енциклопедія / О.В. Зайчук, О.Л. Копиленко, В.С. Ковальський та ін.; за заг ред. О.В. Зайчука; Ін-т законодавства Верховної Ради України. 2-ге вид., перероб. і допов. Київ: Юрінком Інтер, 2013. 408 с.
4. Тевлін Р. Про поняття «правоохоронні органи» у широкому та вузькому розумінні. Радянське право. 1985. № 7. С. 51–54.
5. Куліш А.М. Щодо визначення поняття «правоохоронні органи». Право і безпека. 2005. № 4. С. 90–93.
6. Детюк А. Правоохоронні органи як суб’єкти системи забезпечення економічної безпеки України. Підприємництво, господарство і право. 2009. № 12 (608). С. 33–37.
7. Соколенко О.Л. Види правоохоронних органів України. Форум права. 2012. № 3. С. 699–705.
8. Островський С.О. Поняття та функції правоохоронних органів держави. Науковий вісник Херсонського державного університету. 2017. Вип. 1. Том 2. С. 46–49.
9. Музичук О.М. Сучасний стан теоретичної розробки та законодавчого визначення поняття правоохоронних органів та їх переліку. Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ. 2009. № 44. С. 12–21.
10. Хамула П.І. Правоохоронні органи в системі органів державної влади: автореф. … дис. канд. юрид. наук; 12.00.01. Харків. 2016. 21 с.
11. Про Державне бюро розслідувань: Закон України від 12.11.2015 р. Відомості Верховної Ради України. 2016. № 6. Ст. 65.
12. Про Державний бюджет на 2018 рік: Закон України від 07.12.2017 р. Відомості Верховної Ради України. 2018. № 3–4. Ст. 26.
13. Донченко О.І. Особливості правозастосування як форми реалізації права. Науковий Вісник Міжнародного гуманітарного університету. Серія: Юриспруденція. 2014. № 11. Том. 1. С. 40–42.
14. Кріцак І.В. Правоохоронна функція держави та її вплив на формування функції надання послуг населенню органами внутрішніх справ України. Форум права. 2009. № 3. С. 365–371.
15. Бородін Д.І. Правоохоронні органи України: поняття та функції. Юридичний вісник. 2015. № 2 (35). С. 47–51.
16. Шоптенко С.С. Система правоохоронних органів України. Науковий вісник публічного і приватного права. 2017. Вип. 3. С. 150–155.
17. Про Національне антикорупційне бюро України: Закон України від 14.10.2014 р. Відомості Верховної Ради України. 2014. № 47. Ст. 2051.

Назва статті: ПРОБЛЕМИ ПРАВОВОГО – РЕГУЛЮВАННЯ ОБЛІКУ БУДІВЕЛЬ ПРОМИСЛОВОСТІ, ЯК ОБЄКТІВ ОПОДАТКУВАННЯ ПОДАТКОМ НА НЕРУХОМЕ МАЙНО
Автор(и): В. В. Пахомов, Л.В. Гордієнко
Сторінки: 61-67

Повний текст

Анотація

Починаючи з 2015 року до об’єктів оподаткування податком на майно, в частині відмінної від земельної ділянки віднесено нежитлові приміщення. Стрімке розширення бази оподаткування та зміни щодо порядку оподаткування нежитлових приміщень призвели до низки невідповідностей, які призвели до великого обсягу оскаржень рішень контролюючих органів щодо нарахувань такого податку. В роботі проведено аналіз нормативно-правої бази, що регулює порядок отримання відомостей з реєстрів для нарахування податку на нерухоме майно, зазначеної її слабкі місця та наведено пропозиції щодо вдосконалення. Базою для висновків була існуюча протилежна судова практика. Місцеві ради визначають ставки оподаткування нежитлових приміщень відповідно до типів будівель. Норми Податкового кодексу України взагалі не містять чіткого типів нежитлових приміщень, що призвело до неоднозначності тлумачення об’єктів оподаткування. Неоднозначним є обмеження щодо звільнення від оподаткування будівель нерухомості, що знаходять у власності фізичних осіб. Податок на нерухоме майно має стимулюючу функцію, яка створює умови для розвитку виробництва. Наведена обмеження протирічить принципу рівності усіх платників перед законом та недопущення буд-яких проявів дискримінації – забезпечення однакового підходу до всіх платників податків незалежно від форм власності, що прямо встановлено п в. 4.1.2 ст. 4 Податкового кодексу України.
Джерелом інформації про об’єкти оподаткування за Податковим кодексом є інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Тип об’єкту визначається в реєстрі та не підлягає зміні. Контролюючі органи здійснюють розширене трактування об’єктів оподаткування, що є перевищення повноважень. Форма рішення податку на нерухоме майно не містить основних показників необхідних для визначення об’єкта оподаткування. Наведені приклади ускладнюють процес нарахування та сплати податку. Зазначена робота пов’язана з завданням удосконалення норм діючого законодавства України, для приведення його у відповідність принципам верховенства права.
Ключові слова: податок на нерухоме майно, виробничі приміщення, цільове використання виробничих приміщень, реєстр нерухомого майна.

Список посилань

1. Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000Держкомстандартизації від 17.08.2000 № 507//Електронний ресурс: http://zakon.rada.gov.ua/rada/card/va507565-00
2. Карлін М.І. Податок на нерухомість у країнах ОЕСР та в Україні: історія і сьогодення / М.І. Карлін // Наукові записки. Серія «Економіка»: [зб. наук. праць]. – Острог: Видавництво Національного університету «Острозька академія», 2013. Випуск 21. – с.163-168.
3. Крючкова Н.М. / ПРОБЛЕМИ ВПРОВАДЖЕННЯ В УКРАЇНІ ПОДАТКУ НА НЕРУХОМІСТЬ, ВІДМІННУ ВІД ЗЕМЕЛЬНОЇ ДІЛЯНКИ/ Н.М. Крючкова/ Науковий вісник: Фінанси, банки, інвестиції – 2014 – №1- с. 40-43
4. Нестеренко А. С. Майновий податок – податок на нерухомысть, як основа функціонування місцевих бюджетів в Україні. Електронне наукове Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Сер. Юриспруденція 2015 №17 стор 78-81.
5. Податковий кодекс України від 02.12.2010 № 2755-VI (із змінами та доповненнями) //Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2011, N 13-14, № 15-16, № 17, ст.112[Електронний ресурс].
6. Про затвердження Порядку подання органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та органами, що здійснюють реєстрацію місця проживання фізичних осіб, відомостей, необхідних для розрахунку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки Кабінет Міністрів України від 31.05.2012 № 476 // Публікації: Офіційний вісник України, 11.06.2012, № 42, ст. 1609, стор.39

Назва статті: ДЕТЕРМІНАНТИ КОРУПЦІЙНОГО ЛОБІЗМУ В УКРАЇНІ
Автор(и): O. С. Бондаренко
Сторінки: 68-72

Повний текст

Анотація

Стаття присвячена аналізу детермінантів корупційного лобізму. Корупція у всіх її проявах є однією з найнебезпечніших проблем сучасного суспільства. Особливо згубна політична «високорівнева» корупція, яка зараз набула тотального характеру. До основних форм такої корупції належить корупційний лобізм. Корупційний лобізм є своєрідним методом тиску на компетентні органи та їх службових та посадових осіб з метою задоволення власних незаконних інтересів та потреб.
Запорукою протидії будь-якому суспільно-шкідливому явищу є ефективне компонування заходів попередження та боротьби з них. Проте, жоден із цих заходів не може бути успішним, якщо чітко не визначити причини та умови появи такого явища в цілому та його окремих проявів зокрема. Саме тому окреслення детермінант корупційного лобізму є базисом для його протидії.
Автор пропонує основні детермінанти корупційного лобізму об’єднати в три групи. Перша з них – це політичні, яка представлена чотирма детермінантами: відсутність законодавчої основи для лобізму; недостатній рівень гласності в діяльності суб’єктів владних повноважень; невизначеність способів залучення зацікавлених осіб до процесу обговорення і прийняття управлінських рішень і відсутність належного підходу до проведення антикорупційної і кримінологічної експертиз нормативно-правових актів. Друга група – це економічні детермінанти (наявність тіньової економіки і небажання лобістів виходити з тіні, що б ухилиться від сплати податків). Третя група представлена двома культурно-виховними детермінантами: історичною схильністю нашого суспільства до переважання особистих зв’язків над професійними; відсутністю, не тільки правових, а й моральних принципів взаємодії між лобістами та представниками влади. Робиться висновок, що основною детермінантою корупційного лобізму є відсутність волі законодавця на створення механізму лобіювання, і бажання суспільства за допомогою правових механізмів простимулювати цю волю.
Ключові слова: корупція, лобізм, корупційний лобізм, детермінанти.

Список посилань

1. Jakubiak Mirończuk A. Lobbying in a democratic state of law – between meaning and Judgment / A. JakubiakMirończuk // PERSONA Y DERECHO. — 2015. — Vol. 1, no. 72, — P. 149–168. — DOI :10.15581/011.72.149-168
2. Колосова Н. М. Лоббизм и коррупция / Н. М. Колосова // Журнал российского права. — 2014. — № 2. — C. 53–59.
3. Годный С. П. Политический лоббизм как практика и фактор развития общественного сознания [Электронный ресурс] / С. П. Годный // Парадигма сознания. — 2015. — № 8 (11). — Режим доступа :http://oaji.net/articles/2016/1739-1453990866.pdf
4. Чорна М. Р. Лоббизм как социально-политический феномен [Электронный ресурс] / М. Р. Чорна, О. А. Заславська // Социум, наука, культура : материалы науч.интернетконф., Киев, 16 июня 2012 г. — Режим доступа :http://intkonf.org/chorna-m-r-kand-politichn-nauk-zaslavska-o-o-lobizm-yak-sotsialno-politichniy-fenomen/
5. Гвоздецкий В. Д. Коррупция – отображение состояния общественного организма / В. Д. Гвоздецкий // Внешняя торговля: экономика, финансы, право. — 2011. — № 3-4. — C. 124–132.
6. Томкина А. Принцип гласности процедуры принятия правовых актов Кабинета Министров Украины / А. Томкина // Право Украины. — 2004. — № 9. — С. 28–31.
7. Заславский А. Участие общественности в законотворческом процессе Украины / А. Заславский // Журнал ПАРЛАМЕНТ. — 2015. — № 3. — С. 2–40.
8. Антикоррупционная экспертиза нормативных правовых актов и их проектов (федеральный и региональные аспекты): монография / под. ред.
Н. А. Лопашенко. — М.: Юритинформ, 2011. — 248 с.
9. Орлов Ю. В. Криминологическая экспертиза нормативно-правовых актов их проектов: научно-методическое обеспечение :дис. … канд. юрид. наук : 12.00.08 / Ю.В. Орлов. – Киев, 2010. – 257 с.
10. Schneider F. Shadow Economies: Size, Causes, and Consequences /
F. Schneider, D. H. Enste// Journal of Economic Literature. — 2000. — Vol. XXXVIII. — P. 77–114.
11. Harstand B. Bribes, lobbying, and development / B. Harstand, J. Svensson // American Political Science Review. — 2011. — Vol. 105, no.1, — P. 46–63. — DOI :10.1017/S0003055410000523
12. Мельник М. И. Взяточничество: общая характеристика, проблемы квалификации, совершенствование законодательства / Н. И. Мельник. — Киев : Парламентское изд-во, 2000. — 256 с.

Назва статті: ЗАСТАВА В СИСТЕМІ ЗАПОБІЖНИХ ЗАХОДІВ ЧИННОГО КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ
Автор(и): П. M. Maланчук, В. I. Голованова
Сторінки: 73-77

Повний текст

Анотація

Здобуття Україною незалежності, розбудова нашої країни як демократичної, правової держави викликали необхідність реформування всього законодавства, а саме кримінально-процесуального. Конституція України гарантує кожному члену суспільства права і свободи. У системі заходів, що застосовуються державою щодо забезпечення законності і зміцнення правопорядку, одне з центральних місць займає захист прав та свобод людини і громадянина. Небезпеку їх обмеження чи порушення, які не мають підґрунтя, у кримінальному процесі становлять запобіжні заходи. Перші кримінально-процесуальні кодекси УРСР 1922 року та 1927 року передбачали заставу, але при наступній кодифікації 1960-1961 рр. її із системи запобіжних заходів було виключено. У чинному КПК України застава була відновлена в 1996 р. Вона впливає на матеріальну сферу життя та не чіпає інших фундаментальних прав і свобод і водночас гарантує досягнення мети запобіжних заходів. За даними діяльності правозастосовчих органів застава застосовується вкрай рідко. Однією з причин є нерозробленість концептуальних положень реалізації цього запобіжного заходу в умовах здійснення судово-правової реформи, що і обумовлює актуальність даного дослідження. У статті проводиться системний аналіз правових норм, з метою дослідження таких питань: поняття запобіжного заходу з огляду на діючий Кримінально- процесуальний кодекс, Науково-практичний коментар та ін.; поняття застави, її зміст, порядок призначення. Також на основі спеціальної юридичної літератури аналізується сутність застави як елементу запобіжних заходів. Визначено порядок призначення застави на підставі чинного законодавства. Проаналізовано термін «заставодавець», а саме хто може бути заставодавцем та як це врегульовано Кримінально-процесуальним кодексом. Зазначено міжнародний досвід у внесенні такого запобіжного заходу, як застава, на прикладі США.
Ключові слова: запобіжні заходи, застава, кримінальний процес, заставодавець.

Список посилань

1. Бояров С. А. Арест, залог и досудебное расследование в уголовном судопроизводстве США. Российская юстиция.2006. No 2. С. 70–74
2. Грошевий Ю.М., Тацій В.Я., Туманянц А.Р. та ін. – Кримінальний процес : [підручник]/; за ред. В.Я. Тація, Ю.М. Грошевого, О.В. Капліної, О.Г. Шило. – X. : Право, 2013. – 824 с
3. Кримінальний процесуальний кодекс України [Електронний ресурс] : Режим доступу : http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17
4. Маланчук П. М., Пось А. А. Слідчий суддя і його роль у забезпеченні нагляду за дотриманням прав і свобод учасників кримінального провадження / П. М. Маланчук, А. А. Пось // Правові горизонти. – 2017. – С. 97-101.
5. Омельчук Л. В. Процесуальний статус слідчого судді в кримінальному процесі України /Л. В. Омельчук, Х. І. Клімковська // Вісник Академії адвокатури України. – 2014. – Т. 11, № 3. – С. 98-106.
6. Петров О. С. Актуальні питання застосування застави як різновиду запобіжного заходу за чинним Кримінальним процесуальним кодексом України /О. С. Петров// Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. – 2017. – С. 110-112.
7. Постанова Кабінету Міністрів України Про затвердження порядку внесення коштів на спеціальний рахунок у разі застосування застави як запобіжного заходу : від 11 січня 2012 р. No 15// Офіційний вісник України. 2012. – No 4. – Ст. 151
8. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення статті 150 Кримінально-процесуального кодексу України стосовно тяжкості злочину (справа про врахування тяжкості злочину при застосуванні запобіжного заходу). – [Електронний ресурс] : Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v014p710-03
9. Тація В. Я., Пшонки В. П., Портнова А. В. – Кримінальний процесуальний кодекс України : наук.-практ. комент. : у 2 т. ; за заг. ред.. – Харків : Право, 2012.

Назва статті: ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ СУДОВОГО ПРЕЦЕДЕНТУ
Автор(и): Є. A. Жерьобкінa
Сторінки: 78-84

Повний текст

Анотація

Обраний євроінтеграційний характер розвитку України та процес адаптації українського законодавства до стандартів ЄС створює передумови більш глибокого вивчення європейських традицій правотворення та запозичення позитивного зарубіжного досвіду з даного питання. Однією із нагальних потреб сучасності для нашої держави визначена необхідність проведення судової та правової реформ, процес реалізації яких розпочався після проголошення незалежності та триває до сьогодні.
Найбільшого поширення судовий прецедент отримав в країнах з англо-американською системою права. Більшість вітчизняних дослідників досліджуючи проблеми застосування в українському законодавстві судового прецендента та питання співвідношення положень чинних нормативно-правових актів, доводять необхідність законодавчого закріплення судового прецеденту як офіційного джерела права в державі. Тим не менш, в Україні він офіційно не визнається джерелом права.
В даній роботі визначено співвідношення категорій юридичного та судового прецеденту та визначено види існування прецеденту. Проаналізовано сутність, ознаки та види судового прецеденту.
Вивчаючи судовий прецедент, його місце в правовій системі України та можливість запровадження його як офіційного джерела права, звернуся до витоків даної доктрини, котрі заклали базис становлення та функціонування прецедентного права в світі. Окреслили, що прецедент у класичному англійському розумінні має чітко встановлене та усталене правило. Досліджено складові судового прецеденту, котрі виділяються в межах даної доктрини.
Враховуючи все вище викладене, вважаємо, що з метою утворення та становлення прогресивних тенденцій у законодавстві України, з урахуванням її євроінтеграційного характеру розвитку, проблематика визначення місця судового прецеденту у вітчизняній правовій системі набуває все більшої актуальності та потребує комплексного вивчення й аналізу.
На підставі результатів наукових досліджень вітчизняних дослідників нами була зроблена узагальнена класифікація судового прецеденту із чітким визначенням критеріїв для класифікації та видів такого прецеденту. Тому на нашу думку в умовах євроінтеграції, для вітчизняної правової системи застосування судового прецеденту як джерела права не є неможливим, а дослідження цієї проблеми є актуальним для вітчизняної юридичної науки.
Ключові слова: юридичний прецедент, судовий прецедент, класична англійська доктрина, види судового прецеденту.

Список посилань

1. Анакіна Т.М. Судовий прецедент у праві Європейського Союзу: філософсько-правовий аспект : автореф. дис. … канд. юрид. наук : спец. 12.00.11. Харків, 2008. 21 с.
2. Великий енциклопедичний юридичний словник / за ред.. акад.. НАН України Ю. С. Шемшученка. 2-ге вид. переробл. і допов. Київ: Видавництво «Юридична думка», 2012. 1020 с.
3. Венгеров А.Б. О прецеденте толкования правовой нормы. Учёные записки ВНИИСЗ. – М., 1966. – Вып. 6. – С. 3 – 19.
4. Гураленко Н.А. Судовий прецедент в системі джерел права: філософсько-правовий аспект : автореф. дис. … канд. юрид. наук : спец. 12.00.12. – Львів, 2009. 21 с.
5. Демченко Г. В. Судебный прецедент. Варшава: Типография Варшавского Учебного округа, 1903. – 244 с.
6. Квятковська Б.І. Судовий прецедент: деякі теоретичні аспекти. Науковий вісник Ужгородського національного університету. 2013. Випуск 21. Частина 2. Том 1. С.52-56.
7. Кросс Р. Прецедент в английском праве. Перевод с английского. М.: Юрид. лит., 1985. 238c.
8. Курило В., Панталієнко П. Судовий прецедент у правовій системі України: окремі аспекти практики реалізації. VisegradJournalonHumanRights. 2016. №5/1. С. 100-105.
9. ЛуцьЛ.А.Перспективи становлення судового прецеденту як джерела права України. Вісник центру суддівських студій. – № 6. – 2006. – С. 9 – 15
10. Лепетюк С. Співвідношення преюдиції та прецеденту / Степан Лепетюк // Вісник прокуратури. – 2010. – № 11 (112). – С. 95 – 98.
11. Малишев Б.В. Судовий прецедент у правовій системі Англії (теоретико-правовий аспект) : автореф. дис. … канд. юрид. наук : спец. 12.00.01. Київ, 2002. 19 с.
12. Марченко А.А. Судовий прецедент у правовій системі України (1991-2010 рр.), дисертація на здобуття наук. ступ. к.ю.н., спеціальність 12.00.01. Київ, 2015.
13.Марченко А.А. Поняття судового прецеденту та йогомісце у правовійсистеміУкраїни / А.А. Марченко // Митна справа – № 5 Ч. 2 Кн. 1. – 2013. – С. 26 – 32
14. Попов Ю. Ю. Прецедентне право у контекстізагальнообов’язковостісудовихрішень та українськіперспективи. Форум права. 2010. № 3. С. 351-363.
15. Сипулин С.В. Судебный прецедент какисточник права: дисс. … кандидата юридических наук: 12.00.01. / С.В. Сипулин. – Краснодар, 2008. –188 с.
16. Уолкер Р. Английскаяправовая система; пер. с англ. Москва: «Юридическаялитература», 1980. – 252 с.
17. Шевчук С.В. Загальнотеоретичні проблеми нормативності актів судової влади : дис. … докт. юрид. наук : спец. 12.00.01. Харків, 2008. 39 с.
18. Шевчук С. В. Судова правотворчість: світовий досвід і перспективи в Україні. К.: Реферат, 2007. 640 с.
19. Шершеневич Г.Ф. Общаятеория права. Учебноепособие (по изданию 1910 – 1912 гг.) / Г.Ф. Шершеневич. – М.: Юрист, 1995. – 805 с.
20.Хропанюк В.Н. Теориягосударства и права: Учебноепособие для ввысшихучебных заведений / Под ред. професора В.Г. Стрекозова – «Дабахов, Ткачёв Димов»,1995. – 384 с.
21.Цихоцкий А.В. Теоретические проблемы эффективности правосудия по гражданскимделам. – Новосибирск: Наука: Сиб. предприятие,1997. – 391 с
22. Янчук А. Перспективи узгодження кодексів України. Юридична практика. 2004. № 14(328). С. 13-17.
23. Salmond, JohnW. JurisprudenceortheTheoryoftheLaw / London, StevensandHaynes, BellYard, Templebar, 1902. – 673 pages
24. West’sEncyclopediaofAmericanLaw / JeffreyLehman, editor, ShirellePhelps, editor.2nd Edition. ThomsonGale. 2005. 6727 pages.

Назва статті: ПРАВОВИЙ СТАТУС ПРОКУРОРА В СИСТЕМІ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ УКРАЇНИ
Автор(и): В. В. Сухонос, Є. В. Михайловська
Сторінки: 85-91

Повний текст

Анотація

Стаття присвячена комплексному дослідженню правового статусу прокурора в системі органів державної влади, а саме в дослідженню змісту правового статусу та його складових елементів (прав, обов’язків, юридичної відповідальності, професійної та позаслужбової поведінки прокурора) відповідно до чинного законодавства та реформ які, проводяться в системі органів державної влади.
Запропоновано власну інтерпретацію змісту правового статусу прокурора в системі органів державної влади, відповідно до якої зміст правового статусу прокурора в системі органів державної влади включає в себе права, обов’язки, юридичну відповідальність, професійну та позаслужбову поведінку прокурора, що тісно взаємодіють між собою та, в поєднанні, забезпечують як стабільне правове становище прокурора в системі органів державної влади, так і виконання службових функцій, які покладені на прокурора та органи прокуратури відповідно до чинного законодавства.
Розглянуто права прокурора в системі органів державної влади, обов’язки прокурора в системі органів державної влади, професійну та позаслужбову поведінку прокурора в системі органів державної влади, юридичну відповідальність прокурора в системі органів державної влади.
Ключові слова: правовий статус прокурора, зміст правового статусу прокурора в системі органів державної влади, права прокурора, обов’язки прокурора, професійна поведінка прокурора, позаслужбова поведінка прокурора, юридичну відповідальність прокурора.

Список посилань

1. Конституція України : Закон від 28.06.1996 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%.
2. Про прокуратуру : Закон, Перелік від 14.10.2014 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/sh.
3. Сухонос, В. В. Організаційно-правові проблеми кадрового забезпечення органів прокуратури [Текст]: автореферат… дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук, спец.: 12.00.10 – судоустрій; прокуратура та адвокатура / В. В. Сухонос. – Харків: Національна юридична академія України ім. Я. Мудрого, 1999. – 19 с.
4. Великий енциклопедичний юридичний словник / За ред. акад. НАН України Ю. С. Щемшученка. – 2-ге вид. переробл. і доповн. – К.: Вид-во “Юридична думка”, 2012. – 1020 с.
5. Теорія держави і права. Академічний курс: Підручник / За ред. О. В. Зайчука, Н. М. Оніщенко. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 688 с.
6. Остапчук В. В. Правовий статус прокурора: сутність і проблеми удосконалення / В. В. Остапчук // Вісник національної академії прокуратури – 2007. – 1. – С. 25-29.
7. Про державну службу: Закон України від 10.12.2015 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/889-19.
8. Про затвердження Порядку проведення таємної перевірки доброчесності прокурорів в органах прокуратури : Генеральна прокуратура України; Наказ, Порядок, Реєстр від 16.06.2016 р. № 205 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z0875-16/paran.
9. Кодекс професійної етики та поведінки прокурорів : Генеральна прокуратура України; Кодекс від 27.04.2017 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/rada/show/n0001900-17

Назва статті: ІНСТИТУЦІЙНА РЕФОРМА СИСТЕМИ МІЖНАРОДНОГО ІНВЕСТИЦІЙНОГО АРБІТРАЖУ: ВІДПОВІДНІСТЬ ПРАВУ ЄС
Автор(и): O. В. Kривецька
Сторінки: 92-98

Повний текст

Анотація

Cтаття присвячена новому підходу Європейського Союзу щодо інституційної реформи системи міжнародного інвестиційного арбітражу за участю іноземного інвестора. Стаття містить аналіз положень угод ЄС про вільну торгівлю із Канадою, Сінгапуром та іншими державами, де передбачена нова інституційна модель врегулювання міжнародних інвестиційних спорів за участю іноземного інвестора. Окрема увага приділена нещодавній практиці Суду ЄС стосовно відповідності цієї моделі внутрішньому праву ЄС. Зокрема, проаналізований висновок Суду ЄС щодо угоди про вільну торгівлю між ЄС та Сінгапуром в частині врегулювання спорів між інвестором і державою, а також рішення у справі Achmea v. Slovak Republic. Надано оцінку перспективам впровадження інституційної реформи міжнародного інвестиційного арбітражу на основі нової моделі ЄС.
На нашу думку, це рішення має більш далекосяжні наслідки, оскільки ставить під сумнів можливість виконання в ЄС рішень, ухвалених проти держави-члена ЄС в рамках системи міжнародного інвестиційного арбітражу.
Ключові слова: інституційна реформа, міжнародний інвестиційний арбітраж, міжнародний інвестиційний суд, Угода про вільну торгівлю між ЄС та Канадою, Угода про вільну торгівлю між ЄС Сінгапуром, справа Achmea, Європейський суд справедливості.

Список посилань

1. World Investment Report 2018. Investment and New Industrial Policy. United Nations Conference on Trade and Development, available at: http://unctad.pdf.
2. Войтович С.А. (ред.). (2012), Международный инвестиционный арбитраж: некоторые тенденции и опыт Украины. К.: «Юстиниан”, 311 с.
3. Franck S.D, The Legitimacy Crisis in Investment Treaty Arbitration: Privatizing Public International Law Through Inconsistent Decisions (2005). Fordham Law Review, 73 (11), 1521-1625.
4. Investment in the TTIP and beyond – the path for reform. Concept Paper of the European Commission (2015), available at: http://trade.ec.europa.eu/doclib/html/153408.htm.
5. Comprehensive Economic and Trade Agreement, 21 September 2017, available at: http://www.international.gc.ca/.
6. EU-Singapore Trade and Investment Agreement. Authentic. Texts, April 2018), available at: http://trade.ec.europa.eu/doclib/press/index.cfm?id=961.
7. EU-Vietnam Free Trade Agreement. Agreed text, January 2016 (Chapter 8), available at: http://trade.ec.europa.eu/doclib/docs/2016/february/tradoc_154210.pdf.
8. EU-Mexico Agreement, Agreement in Principle and its texts, available at: http://trade.ec.europa.eu/doclib/docs/2018/april/tradoc_156814.pdf.
9. Пропозиції ЄС щодо тексту Глави про інвестиції та торгівлі послугами Угоди про вільну торгівлі між ЄС та Чилі, 6 лютого 2018 р., режим доступу: http://trade.ec.europa.eu/doclib/docs/2018/february/tradoc_156589.pdf.
10. Joint Interpretative Instrument of the Comprehemsive Economic and Trade Agreement (CETA) between Canada and the European Union and its Member States. Note from by the General Secretariat of the Council to Permanent Representatives Committee Council, 27.10.2016, No. 1354 1/16.
11. Negotiating directives for a Convention establishing a multilateral court for the settlement of investment disputes, General Secretariat of the Council, 1 March 2018, 12981/17 ADD 1.
12. UNCITRAL Working Group III, Report on the work of its thirty-fifth session (New York, 23-27 April 2018 (A/CN.9/935).
13. Court of Justice of the European Union, Opinion, 16 May 2017, C-2/15).
14. Minister Reynders submits request for opinion on CETA, available at: https://diplomatie.belgium.be/en/newsroom/nen_ceta
15. European Union, Consolidated version of the Treaty on the Functioning of the European Union, 13 December 2007, 2008/C115/01.
16. Achmea B.V. v. The Slovak Republic, Award, UNCITRAL, PCA Case No. 2008-13, 7 December 2012.
17. Agreement on encouragement and reciprocal protection of investments between the Kingdom of the Netherlands and the Czech and Slovak Federal Republic, 1991, available at: http://investmentpolicyhub.unctad.org/Download/TreatyFile/2080.
18. Slowakische Republik (Slovak Republic) v. Achmea B.V., Court (Grand Chamber) Judgment, 6 March 2018, C 284/16.
19. Slowakische Republik v Achmea BV, Opinion of the Advocate General Wathelet, 19 September 2017, C 284, available at: http://curia.europa.eu/juris/document/document.jsf?text=&docid=194583&doclang=EN.
20. Paulsson M. Revisiting the Idea of ISDS within the EU and an Arbitration Court: The Effect on Party Autonomy as the Main Pillar of Arbitration and the Enforceability of Arbitral Award (2018).
21. Risse J., Oehm M. The Aftermath of Achmea: Germany Requests Dismissal of Vattenfall Case After CJEU’s Achmea Decision (2018). Baker McKenzie Global Arbitration News, available at: https://globalarbitrationnews.com/afterus-achmea-decision/
22. Конвенція про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами від 18.05.1965 року (набрала чинності для України 16.03.2000), режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_060.
23. Gintalaite L., Hughes L., Ratifying CETA after ‘Achmea scandal’ is anti-European (2018), available at: https://euobserver.com/opinion/141748.
24. Commission of the European Communities v Ireland, Court (Grand Chamber), Judgment, 30 May 2006, C-459/03.
25. Romano С., Case C-459/03 Commission v. Ireland (2007). Loyola-LA Legal Studies Paper No. 2007-19. American Journal of International Law, Vol. 101.
26. Wittkopp K. Coment: EU should put a break.